ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ПАНТОПРАЗОЛ-СОФАРМА

(PANTOPRAZOLE-SOPHARMA)

Склад:

діюча речовина: пантопразол;

1 флакон містить пантопразолу натрію сесквігідрату 44,94 мг, що еквівалентно 40 мг пантопразолу;

допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідроксид, азот.

Лікарська форма. Порошок для розчину для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: білий або майже білий пористий ліофілізований порошок.

Фармакотерапевтична група.

Інгібітори протонної помпи. Код АТХ A02B C02.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Механізм дії

Пантопразол – заміщений бензимідазол, який пригнічує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічної блокади протонних помп парієтальних клітин.

Пантопразол трансформується в активну форму в кислому середовищі в парієтальних клітинах, де він пригнічує фермент Н⁺-К⁺-АТФазу, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти у шлунку. Інгібування є дозозалежним і впливає як на базальну, так і на стимульовану секрецію кислот. У більшості пацієнтів симптоми зникають протягом 2 тижнів. Як і при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи (ІПП) та інгібіторів Н2-рецепторів, лікування пантопразолом знижує кислотність у шлунку і тим самим підвищує рівень гастрину пропорційно зниженню кислотності. Підвищення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв'язується з ферментом дистальніше рівня рецептора клітини, він може пригнічувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхоліном, гістаміном, гастрином). Ефект при пероральному та внутрішньовенному застосуванні препарату однаковий.

Застосування пантопразолу збільшує рівень гастрину натще. При короткостроковому застосуванні в більшості випадків він не перевищує верхню межу норми. При тривалому лікуванні рівень гастрину в більшості випадків зростає вдвічі. Надмірне збільшення, однак, відбувається лише в одиничних випадках. У результаті, при довготривалому лікуванні іноді спостерігається слабке або помірне збільшення кількості специфічних ендокринних клітин (ECL) у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак, згідно з проведеними на даний момент дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в дослідженнях на тваринах, у людей не спостерігалося.

З огляду на результати досліджень на тваринах, не можна повністю виключати вплив тривалого (понад 1 рік) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.

Під час лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові підвищується у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин.

Наявні опубліковані дані свідчать про те, що прийом ІПП слід припинити протягом періоду від 5 днів до 2 тижнів до вимірювання CgA. Це необхідно для того, щоб дозволити рівню CgA, який може бути незначно підвищеним після лікування ІПП, повернутися в діапазон нормальних значень.

Фармакокінетика

Фармакокінетика не змінюється після одноразового або повторного прийому. У діапазоні доз від 10 до 80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі крові залишається лінійною як при пероральному прийомі, так і при внутрішньовенному введенні.

Розподіл

Зв'язування пантопразолу з білками сироватки крові становить приблизно 98 %. Об'єм розподілу становить приблизно 0,15 л/кг.

Біотрансформація

Речовина метаболізується майже виключно в печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою CYP2C19 з подальшою сульфатною кон'югацією. Інший метаболічний шлях включає окиснення за допомогою ферменту CYP3A4.

Виведення

Кінцевий період напіввиведення становить приблизно 1 годину, а кліренс – приблизно 0,1 л/год/кг. Було зафіксовано декілька випадків затримки виведення. Через специфічне зв'язування пантопразолу з протонними помпами парієтальної клітини період напіввиведення не корелює з набагато довшою тривалістю дії (пригнічення секреції кислоти).

Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (приблизно 80 %), решта виводиться з калом. Основним метаболітом як у сироватці крові, так і в сечі є десметилпантопразол, який кон'югується із сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (приблизно 1,5 години) ненабагато довше, ніж у пантопразолу.

Особливі групи пацієнтів

Повільні метаболізатори

Приблизно 3 % європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP2C19, їх називають повільними метаболізаторами. У цих осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується за допомогою ферменту CYP3A4. Після одноразового введення 40 мг пантопразолу середня площа під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) у плазмі крові була приблизно у 6 разів вищою у повільних метаболізаторів, ніж у осіб з функціонально активним ферментом CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація у плазмі крові зросла приблизно на 60 %. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.

Порушення функції нирок

Не рекомендується знижувати дозу при призначенні пантопразолу пацієнтам із порушенням функції нирок (включаючи пацієнтів, які перебувають на діалізі). Як і у здорових добровольців, період напіввиведення пантопразолу короткий. Лише дуже невеликі кількості пантопразолу піддаються діалізу. Хоча основний метаболіт має помірно тривалий період напіввиведення (2-3 години), виведення все одно швидке, тому кумуляції не відбувається.

Порушення функції печінки

Хоча у пацієнтів з цирозом печінки (класи A і B за класифікацією Чайлд-П’ю) значення періоду напіввиведення зростає до 7-9 годин, а значення AUC збільшувалися в 5-7 разів, максимальна концентрація в сироватці крові збільшується лише незначним чином в 1,5 рази порівняно зі здоровими добровольцями.

Пацієнти літнього віку

Незначне збільшення AUC та Cmax у добровольців літнього віку порівняно з молодими добровольцями також не є клінічно значущим.

Діти

Після однократного внутрішньовенного введення доз 0,8 або 1,6 мг/кг пантопразолу дітям віком від 2 до 16 років не було виявлено значного зв'язку між кліренсом пантопразолу та віком або масою тіла пацієнта. AUC та об’єм розподілу відповідали даним, одержаним під час досліджень за участю дорослих.

Клінічні характеристики

Показання

-    Рефлюкс-езофагіт;

-    виразка шлунка та дванадцятипалої кишки;

-    синдром Золлінгера-Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

Протипоказання

Підвищена чутливість до діючої речовини або до інших похідних бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН

Унаслідок повного та довготривалого пригнічення секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на всмоктування інших лікарських засобів, де шлунковий рН є важливим фактором, що визначає біодоступність при пероральному прийомі, наприклад, деяких азольних протигрибкових засобів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, та інших лікарських засобів, таких як ерлотиніб.

Інгібітори протеази ВІЛ

Не рекомендується одночасне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ, абсорбція яких залежить від кислого внутрішньошлункового рН, такими як атазанавір, через значне зниження їхньої біодоступності (див. розділ «Особливості застосування»). Якщо сумісного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з ІПП не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, щодо вірусного навантаження). Не слід перевищувати дозу пантопразолу 20 мг на добу. Може виникнути необхідність у корекції дозування інгібітора протеази ВІЛ.

Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон або варфарин)

Одночасне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенопрокумону або Міжнародного нормалізованого індексу (МНІ). Однак повідомлялось про збільшення МНІ та протромбінового часу у пацієнтів, які отримували ІПП та варфарин або фенопрокумон одночасно. Збільшення МНІ і подовження протромбінового часу може призвести до розвитку патологічної кровотечі і навіть смерті. У разі такого сумісного застосування необхідний моніторинг МНІ та протромбінового часу.

Метотрексат

Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад, 300 мг) та ІПП призводило до підвищення рівня метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Тому при застосуванні високих доз метотрексату, наприклад при онкологічних захворюваннях та псоріазі, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Дослідження інших взаємодій

Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основним шляхом метаболізму є деметилювання за допомогою CYP2C19, а інші метаболічні шляхи включають окиснення за допомогою ферменту CYP3A4.

Дослідження взаємодії з лікарськими засобами, які також метаболізуються цими шляхами, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, а також оральні контрацептиви, що містять левоноргестрел та етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.

Не можна виключати взаємодію пантопразолу з іншими лікарськими засобами або сполуками, які метаболізуються за допомогою цієї ж ферментної системи.

Результати низки досліджень щодо взаємодії демонструють, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP1A2 (таких як кофеїн, теофілін), CYP2C9 (таких як піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (таких як метопролол), CYP2E1 (таких як етанол), не впливає на р-глікопротеїн, що асоціюється зі всмоктуванням дигоксину.

Взаємодії з одночасно призначеними антацидами не спостерігалося.

Також були проведені дослідження взаємодії при одночасному застосуванні пантопразолу з призначеними певними антибіотиками (кларитроміцином, метронідазолом, амоксициліном). Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.

Лікарські засоби, що пригнічують або індукують CYP2C19

Інгібітори CYP2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату для пацієнтів, які тривалий час отримували високі дози пантопразолу, або для пацієнтів із порушеннями функції печінки.

Індуктори ферментів, що впливають на CYP2C19 та CYP3A4, такі як рифампіцин та звіробій звичайний (Hypericum perforatum), можуть знижувати концентрацію ІПП у плазмі крові, які метаболізуються через ці ферментні системи.

Взаємодія між лікарськими засобами та лабораторними тестами

Повідомлялося про хибнопозитивні результати деяких скринінгових досліджень сечі на наявність тетрагідроканабінолу у пацієнтів, які застосовували пантопразол. Для підтвердження позитивних результатів потрібно розглянути можливість використання альтернативних підтверджуючих методів дослідження.

Особливості застосування

Злоякісні новоутворення у шлунку

Симптоматична відповідь на пантопразол може маскувати симптоми злоякісного новоутворення у шлунку і, отже, може відтерміновувати його діагностику. За наявності будь-яких тривожних симптомів (наприклад, суттєвої втрати маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, гематемезис, анемія або мелена) та при підозрі на виразку шлунка або у разі наявності виразки шлунка потрібно виключити наявність злоякісного процесу.

Слід розглянути можливість додаткового обстеження, якщо симптоми не зникають, незважаючи на адекватне лікування.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки під час терапії необхідно контролювати рівень печінкових ферментів. У разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування необхідно припинити (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Одночасне застосування з інгібіторами протеази ВІЛ

Не рекомендується одночасне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ, такими як атазанавір, абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їхньої біодоступності (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Інфекції шлунково-кишкового тракту, спричинені бактеріями

Лікування пантопразолом може призвести до незначного підвищення ризику виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella та Campylobacter або C. difficile.

Гіпомагніємія

Повідомлялося про рідкісні випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом щонайменше трьох місяців, а в більшості випадків – протягом року. Можуть виникати неочікувано і непомітно розвиватися серйозні клінічні прояви гіпомагніємії, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення і шлуночкова аритмія. Гіпомагніємія може призвести до розвитку гіпокальціємії та/або гіпокаліємії (див. розділ «Побічні реакції»). У разі гіпомагніємії (та гіпокальціємії та/або гіпокаліємії, асоційованої з гіпомагніємією) в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.

Для пацієнтів, які потребують тривалого лікування або які приймають ІПП з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), необхідно визначити рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.

Ризик виникнення переломів кісток

Довготривале лікування (більше одного року) високими дозами ІПП можуть помірно підвищувати ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у людей літнього віку або за наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження показують, що ІПП можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40 %. Деякі з них можуть бути обумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D і кальцію.

Тяжкі шкірні побічні реакції

Зафіксовано асоційовані із застосуванням пантопразолу тяжкі шкірні побічні реакції з невідомою частотою виникнення (див. розділ «Побічні реакції»), що можуть загрожувати життю або призвести до летального наслідку, такі як мультиформна еритема, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром). Пацієнтів слід проінформувати про ознаки та симптоми вищезазначених шкірних реакцій і ретельно спостерігати за станом пацієнтів щодо їхнього розвитку. Якщо з’являються ознаки та симптоми, що вказують на ці реакції, застосування пантопразолу слід негайно припинити та розглянути можливість альтернативного лікування.

Підгострий шкірний червоний вовчак (ПШЧВ)

Застосування ІПП пов’язують з дуже рідкісними випадками розвитку ПШЧВ. При виникненні уражень, особливо на ділянках шкіри, що зазнають впливу сонячного світла, і якщо це супроводжується артралгією, пацієнту потрібно негайно звернутися до лікаря, який повинен розглянути необхідність припинення прийому пантопразолу. Виникнення ПШЧВ у пацієнтів під час попереднього лікування ІПП може збільшити ризик розвитку ПШЧВ при застосуванні інших ІПП.

Вплив на результати лабораторних аналізів

Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути цього впливу, лікування пантопразолом слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA (див. розділ «Фармакодинаміка»). Якщо рівень CgA та гастрину не повернувся в діапазон нормальних значень після первинного вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після припинення лікування ІПП.

Інформація про допоміжні речовини. Натрій

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) у флаконі, тобто, по суті, не містить натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Наявні дані щодо застосування препарату у вагітних жінок (від 300 до 1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність ембріональної або фето-/неонатальної токсичності пантопразолу. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність. Як запобіжний захід слід уникати застосування пантопразолу під час вагітності.

Годування груддю

Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу у грудне молоко. Немає достатньої інформації щодо екскреції пантопразолу у грудне молоко людини, але повідомлялося про таку екскрецію. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Тому при прийнятті рішення про припинення годування груддю або про припинення/утримання від терапії пантопразолом слід приймати з урахуванням користі годування груддю для дитини та користі від лікування пантопразолом для жінки.

Фертильність

У дослідженнях на тваринах пантопразол не порушував фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортним засобом або іншими механізмами

Пантопразол не впливає або має дуже незначний вплив на швидкість реакції та здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.

Можуть виникати побічні реакції, такі як запаморочення та порушення зору (див. розділ «Побічні реакції»). У таких випадках пацієнти не повинні керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози

Препарат застосовують за призначенням лікаря та під належним медичним наглядом.

Внутрішньовенне введення пантопразолу рекомендується тільки у разі неможливості перорального застосування. Доступні дані щодо тривалості внутрішньовенного застосування протягом 7 днів. Тому, як тільки стає можливим пероральне застосування, лікування пантопразолом внутрішньовенно слід припинити та призначити 40 мг пантопразолу перорально.

Спосіб застосування

Дорослі

Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, рефлюкс-езофагіт

Рекомендована доза становить 40 мг пантопразолу (1 флакон) на добу, застосовують внутрішньовенно.

Синдром Золлінгера-Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани

Для тривалого лікування синдрому Золлінгера – Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів рекомендована початкова доза 80 мг пантопразолу на добу. Після цього дозу можна титрувати, збільшуючи або зменшуючи за потреби, залежно від показників секреції кислоти в шлунку. При дозах вище 80 мг на добу дозу потрібно розділити на два введення. Тимчасове збільшення дози пантопразолу більше 160 мг можливе, але його не слід застосовувати довше, ніж це необхідно для адекватного контролю кислотності.

У випадку, якщо необхідне швидке зменшення кислотності, для більшості пацієнтів початкова доза 2 х 80 мг пантопразолу є достатньою для досягнення бажаного рівня (<10 мЕкв /год) протягом однієї години.

Перехід від внутрішньовенного до перорального застосування препарату слід проводити, як тільки дозволяє клінічна ситуація пацієнта.

Особливі категорії пацієнтів

Пацієнти з печінковою недостатністю

Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг пантопразолу (½ флакона з 40 мг пантопразолу) (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти з порушенням функції нирок

У пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози не потрібна (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти літнього віку

Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна (див. розділ «Фармакокінетика»).

Педіатрична популяція

Безпека та ефективність застосування пантопразолу 40 мг, порошку для розчину для ін'єкцій, дітям віком до 18 років не встановлені. Тому пантопразол 40 мг, порошок для розчину для ін'єкцій, не рекомендується застосовувати пацієнтам віком до 18 років до отримання додаткових даних.

Наявні на даний момент дані описані в розділі «Фармакокінетика», однак рекомендації щодо застосування препарату не можуть бути зроблені.

Підготовка до застосування

Готовий до застосування розчин готують у 10 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін'єкцій. Інструкцію з приготування дивіться нижче. Приготований розчин можна вводити безпосередньо або після змішування із 100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін'єкцій або 5 % розчину глюкози для ін'єкцій.

Після приготування розчин необхідно використати протягом 12 годин.

Лікарський засіб слід вводити внутрішньовенно протягом 2–15 хвилин.

Спеціальні заходи безпеки при утилізації та поводженні з невикористаним лікарським засобом

Розчин для негайного застосування готують шляхом введення 10 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін'єкцій у флакон, що містить порошок. Зовнішній вигляд продукту після відновлення являє собою прозорий безбарвний або злегка жовтуватий розчин. Для розведення слід використовувати скляні або пластикові ємності.

Після розведення або відновлення та розведення хімічна та фізична стабільність у використанні була продемонстрована протягом 12 годин при температурі 25 °C. З мікробіологічної точки зору, препарат потрібно використати відразу.

Пантопразол не слід готувати або змішувати з іншими розчинниками, крім зазначених.

Вміст флакона призначений лише для одноразового застосування. Залишки препарату в контейнері або препарат, візуальний вигляд якого змінився (наприклад, якщо спостерігається помутніння або з’явився осад), слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Діти

Пантопразол, порошок для розчину для ін'єкцій, не рекомендується застосовувати дітям віком до 18 років, оскільки дані щодо безпеки та ефективності даного препарату для цієї вікової категорії обмежені.

Наявні дотепер дані описані в розділі «Фармакокінетика», однак рекомендації щодо застосування препарату не можуть бути надані.

Передозування

Симптоми передозування невідомі.

При внутрішньовенному введенні дози до 240 мг протягом 2 хвилин добре переносилися. Оскільки пантопразол широко зв'язується з білками, він не піддається легкому діалізу.

У разі передозування з клінічними ознаками інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримуючу терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

Побічні реакції

Приблизно у 5 % пацієнтів можна очікувати виникнення побічних реакцій на лікарські засоби.

У наведеній нижче таблиці наведено побічні реакції, про які повідомлялося при застосуванні пантопразолу, які класифікуються за такою класифікацією частоти: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥від 1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (частота не визначена за наявними даними).

Для всіх побічних реакцій, про які повідомлялося у постмаркетинговий період, неможливо визначити частоту побічних реакцій, тому вони згадуються з частотою «невідомо».

У межах кожної категорії частоти побічні реакції представлені в порядку зменшення серйозності.

¹Гіпокальціємія та/або гіпокаліємія можуть бути пов’язані з виникненням гіпомагніємії (див. розділ «Особливості застосування»).

²Спазм м'язів як наслідок порушення електролітного балансу.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

Термін придатності. 2 роки.

Термін придатності після відновлення

Після відновлення або відновлення та розведення була продемонстрована хімічна та фізична стабільність в умовах застосування лікарського засобу впродовж 12 годин при температурі 25 °С.

З точки зору мікробіологічної чистоти, препарат слід застосувати негайно.

Якщо не використати його негайно, час та умови зберігання під час використання є відповідальністю користувача.

Умови зберігання

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Зберігати при температурі не вище 30 °C в оригінальній упаковці для захисту від світла.

Умови зберігання відновленого та розведеного лікарського засобу див. у розділі «Термін придатності» після відновлення.

Несумісність

Даний лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, окрім тих, що зазначені у розділі «Спосіб застосування та дози» («Спеціальні заходи безпеки при утилізації та поводженні з невикористаним лікарським засобом»).

Упаковка

Порошок для розчину для ін’єкцій у флаконі. По 1 флакону у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник

Лабораторіос Нормон С.А.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Ронда де Вальдекаррісо 6, Трес Кантос, 28760, Іспанія.