ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ОЛМЕСТАД

(OLMESTAD)

Склад:

діюча речовина: олмесартану медоксоміл;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить олмесартану медоксомілу 10 мг або 20 мг, або 40 мг;

допоміжні речовини: мікрокристалічна целюлоза, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, лактоза моногідрат;

оболонка таблетки: Опадрай білий 03В28796, вода очищена; Опадрай білий складається з гіпромелози, поліетиленгліколю, титану діоксиду (Е 171).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

для дозування 10 мг: білі круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, діаметром 6 мм;

для дозування 20 мг: білі круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, діаметром 8 мм;

для дозування 40 мг: білі овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, довжиною 15 мм і шириною 6 мм.

Фармакотерапевтична група.

Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ. Код АТХ C09С A08.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Олмесартану медоксоміл – це активний при пероральному застосуванні селективний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (тип AT1). Очікується, що він блокує всю дію ангіотензину ІІ, опосередковану рецепторами АТ1, незалежно від джерела або шляху синтезу ангіотензину ІІ. Селективний антагонізм до рецепторів АТ1 ангіотензину ІІ призводить до зниження рівня реніну у плазмі крові та концентрації ангіотензину І і ІІ, а також до деякого зменшення плазматичної концентрації альдостерону.

Ангіотензин ІІ – це основний вазоактивний гормон ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), що відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії через рецептори типу 1 (AT1).

Клінічна ефективність та безпека

При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл викликає дозозалежне тривале зниження артеріального тиску. Немає даних щодо виникнення артеріальної гіпотензії після прийому першої дози лікарського засобу, тахіфілаксії при тривалому лікуванні або синдрому відміни після раптового припинення терапії.

Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на добу забезпечує ефективне та поступове зниження артеріального тиску протягом 24 годин. У разі застосування добової дози препарату 1 раз на добу спостерігається таке ж зниження артеріального тиску, як і при застосуванні його добової дози, розподіленої на 2 прийоми протягом доби.

При безперервному лікуванні максимальне зниження артеріального тиску досягається на 8 тиждень після початку терапії, хоча значний ефект зниження артеріального тиску спостерігається уже через 2 тижні від початку лікування.

При одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом спостерігається додаткове зниження артеріального тиску, одночасне застосування добре переноситься.

Вплив олмесартану медоксомілу на захворюваність і смертність дотепер не відомий. У рандомізованому дослідженні олмесартану для попередження діабетичної мікроальбумінурії (Randomised Olmesartan and Diabetes Microalbuminuria Prevention (ROADMAP)) у 4 447 пацієнтів із діабетом 2 типу, нормоальбумінурією та щонайменше з одним додатковим фактором серцево-судинного ризику вивчали можливість відтермінування початку розвитку мікроальбумінурії завдяки лікуванню олмесартаном. Протягом медіанного періоду спостереження 3,2 року пацієнти застосовували олмесартан або плацебо додатково до інших антигіпертензивних засобів, окрім інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) або блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ. Для первинної кінцевої точки дослідження продемонструвало достовірне зниження первинної кінцевої точки у подовженні часу до появи мікроальбумінурії у групі олмесартану. Після поправки на розбіжність показників артеріального тиску таке зниження ризику вже не було статистично значущим. У 8,2 % (178 із 2 160) пацієнтів групи олмесартану і 9,8 % (210 із 2 139) пацієнтів групи плацебо розвинулася мікроальбумінурія.

Для вторинних кінцевих точок серцево-судинні порушення зафіксовано у 96 пацієнтів (4,3 %), які приймали олмесартан, та у 94 пацієнтів (4,2 %), які отримували плацебо. Частота летальних наслідків в результаті серцево-судинних ускладнень була вищою при застосуванні олмесартану, ніж при застосуванні плацебо (15 пацієнтів (0,7 %) проти 3 пацієнтів (0,1 %)), незважаючи на однакову частоту випадків нелетального інсульту (14 пацієнтів (0,6 %) проти 8 пацієнтів (0,4 %)), нелетального інфаркту міокарда (17 пацієнтів (0,8 %) проти 26 пацієнтів (1,2 %)) і смертності не від серцево-судинних ускладнень (11 пацієнтів (0,5 %) проти 12 пацієнтів (0,5 %)). Загальна смертність при застосуванні олмесартану була у чисельному відношенні вищою (26 пацієнтів (1,2 %) проти 15 пацієнтів (0,7 %)), що було викликано переважно більшою кількістю летальних серцево-судинних ускладнень.

У процесі дослідження олмесартану для зниження частоти випадків кінцевої стадії ниркової недостатності при діабетичній нефропатії (Olmesartan Reducing Incidence of End-stage Renal Disease in Diabetic Nephropathy Trial (ORIENT)) вивчався вплив олмесартану на нирки та серцево-судинну систему у 577 відібраних рандомізованим чином японців та китайців із діабетом 2 типу із вираженою нефропатією. Протягом медіанного періоду спостереження 3,1 року пацієнти отримували олмесартан або плацебо додатково до інших антигіпертензивних засобів, включаючи інгібітори АПФ.

Первинна комбінована кінцева точка (тривалість часу до моменту першого подвоєння концентрації креатиніну в сироватці крові, кінцева стадія захворювання нирок, летальний наслідок з будь-яких причин) спостерігалася у 116 пацієнтів у групі олмесартану (41,1 %) та у 129 пацієнтів у групі плацебо (45,4 %) (ВР 0,97 (95 % довірчий інтервал (ДІ) 0,75 – 1,24); p = 0,791). Вторинна комбінована серцево-судинна кінцева точка мала місце у 40 пацієнтів, які застосовували олмесартан (14,2 %), та у 53 пацієнтів, які отримували плацебо (18,7 %). Ця комбінована серцево-судинна кінцева точка включала смерть через серцево-судинні ускладнення у 10 (3,5 %) пацієнтів, які приймали олмесартан, проти          3 (1,1 %) пацієнтів, які отримували плацебо, загальну смертність (19 пацієнтів (6,7 %) проти 20 пацієнтів (7,0 %)), нелетальний інсульт у 8 (2,8 %) проти 11 (3,9 %) і нелетальний інфаркт міокарда у 3 (1,1 %) проти 7 (2,5 %) пацієнтів відповідно.

Педіатрична популяція

Антигіпертензивні ефекти олмесартану медоксомілу у дітей та підлітків оцінювали у рандомізованому, подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні за участі 302 пацієнтів з артеріальною гіпертензією віком від 6 до 17 років. Досліджувана група складалася з пацієнтів негроїдної раси (112 пацієнтів) та групи (190 пацієнтів), змішаної у расовому відношенні (серед них – 38 пацієнтів негроїдної раси).

Причиною артеріальної гіпертензії була переважно есенціальна гіпертензія (87 % із групи пацієнтів негроїдної раси та 67 % зі змішаної групи). Пацієнти з масою тіла від 20 кг до < 35 кг були рандомізовані у групи, котрим застосовували 2,5 мг олмесартану медоксомілу (низька доза) або 20 мг (висока доза) 1 раз на добу, а пацієнти з масою тіла    ≥ 35 кг були рандомізовані у групи, котрим застосовували 5 мг препарату (низька доза) або 40 мг (висока доза) 1 раз на добу. У дозі, підібраній залежно від маси тіла, олмесартану медоксоміл значно знижував як систолічний, так і діастолічний тиск. Олмесартану медоксоміл як у низькій, так і у високій дозах знижував систолічний артеріальний тиск відповідно на 6,6 мм рт. ст та 11,9 мм рт. ст (від вихідного рівня). Даний ефект спостерігався також під час фази відміни, що тривала 2 тижні у додатково рандомізованих групах, під час якої як середній систолічний, так і діастолічний артеріальний тиск демонстрували статистично значуще відновлення симптомів у групі плацебо порівняно з групою, яка застосовувала олмесартану медоксоміл. У педіатричної популяції лікування було ефективним як при первинній, так і при вторинній артеріальній гіпертензії. Так само як і у дорослих пацієнтів, артеріальний тиск у дітей негроїдної раси знижувався меншою мірою.

У цьому ж дослідженні 59 пацієнтів віком від 1 до 5 років з масою тіла ≥ 5 кг у відкритій фазі дослідження отримували 0,3 мг/кг олмесартану медоксомілу 1 раз на добу протягом 3 тижнів, а потім – у подвійній сліпій фазі дослідження – були рандомізовані у групи, що отримували або олмесартану медоксоміл, або плацебо. Через 2 тижні після відміни середній систолічний/діастолічний артеріальний тиск у нижній точці був на 3/3 мм рт. ст. нижче у групі, яка отримувала згідно рандомізації олмесартану медоксоміл; дана різниця у показниках артеріального тиску не являлася статистично значущою (95 % ДІ від -2 до 7/ від -1 до 7).

Додаткова інформація

ONTARGET (глобальне дослідження кінцевої точки при окремому застосуванні телмісартану і при його застосуванні у поєднанні з раміприлом) і дослідження VA NEPHRON-D (дослідження щодо нефропатії при діабеті, що проводилося Міністерством у справах ветеранів США), вивчали застосування сполучення інгібіторів АПФ із блокатором рецепторів ангіотензину ІІ.

Дослідження ONTARGET здійснювалося зі залученням пацієнтів з історією серцево-судинних або цереброваскулярних захворювань, або цукрового діабету ІІ типу з ознаками розвитку ускладнень. Дослідження VA NEPHRON-D здійснювалося зі залученням пацієнтів із цукровим діабетом ІІ типу і діабетичною нефропатією.

Ці дослідження показали, що, порівняно з монотерапією, застосування комбінованої терапії не призвело до отримання значимого корисного ефекту щодо наслідків і летальності з причини ниркових та/або серцево-судинних захворювань, але спричинило підвищення ризику гіперкаліємії, гострого пошкодження нирок та/або артеріальної гіпотензії. Враховуючи подібні фармакодинамічні властивості інгібіторів АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, отримані висновки є справедливими і для інших представників цих категорій лікарських засобів. Таким чином, пацієнтам із діабетичною нефропатією не слід застосовувати разом інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину ІІ. Дослідження ALTITUDE (дослідження аліскірену при діабеті ІІ типу зі застосуванням кінцевих точок, пов’язаних із серцево-судинними і нирковими захворюваннями) було присвячено вивченню користі від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ при лікуванні пацієнтів із цукровим діабетом ІІ типу і хронічною хворобою нирок, серцево-судинним захворюванням, або з обома такими патологіями. Це дослідження було швидко припинено у зв’язку зі зростанням ризику виникнення побічних реакцій. Порівняно з групою плацебо, у пацієнтів групи аліскірену смерть з причини серцево-судинних захворювань та інсульту у чисельному відношенні була більш частою, а відповідні побічні реакції, у тому числі серйозні побічні реакції (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія і порушення функції нирок) спостерігалися частіше також у пацієнтів групи аліскірену.

Фармакокінетика.

Абсорбція і розподіл

Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією естерази у слизовій оболонці кишечнику та у портальному кровотоці під час абсорбції зі шлунково-кишкового тракту. У плазмі крові або виділеннях олмесартану медоксоміл, що не розпався, або незмінений боковий ланцюг медоксомільної групи не виявлялися. Середня абсолютна біодоступність олмесартану таблетованої лікарської форми становить 25,6 %.

Середня пікова плазматична концентрація (Cmax) досягається приблизно через 2 години після перорального прийому олмесартану медоксомілу, і плазматичний рівень олмесартану зростає майже лінійно зі збільшенням одноразової пероральної дози до 80 мг.

Їжа має мінімальний вплив на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від вживання їжі.

Клінічно релевантних відмінностей для різних статей у фармакокінетиці олмесартану не зафіксовано.

Олмесартан активно зв’язується з білками плазми крові (99,7 %), але потенціал для клінічно значущого зсуву величини зв'язування з білками при взаємодії олмесартану з іншими одночасно застосованими лікарськими засобами з високим ступенем зв’язування з білками є низьким (що підтверджується фактом відсутності клінічно значущої взаємодії між олмесартану медоксомілом і варфарином). Зв’язуванням олмесартану з клітинами крові є незначним. Середній об’єм розподілу після внутрішньовенного введення низький (16–29 л).

Біотрансформація та виведення

Загальний плазмовий кліренс зазвичай становив 1,3 л/год (CV, 19 %) і був відносно повільним порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Після введення одноразової пероральної дози олмесартану медоксомілу, поміченого ізотопом ¹⁴C, 10‑16 % введеної радіоактивності реєстрували у сечі (переважно протягом 24 годин після прийому), залишок радіоактивності виводився з фекаліями. Враховуючи показник системної доступності (25,6 %), можна підрахувати, що абсорбований олмесартан виводиться як нирками (приблизно 40 %), так і через печінку та жовчовивідні шляхи (приблизно 60 %). Вся виведена радіоактивність була визначена як олмесартан. Жодного іншого значущого метаболіту виявлено не було. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану є мінімальною. Оскільки значна частка олмесартану виводиться через жовчовивідні шляхи, застосування препарату пацієнтам з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

Після багаторазового перорального прийому кінцевий період напіввиведення олмесартану коливався від 10 до 15 годин. Рівноважна концентрація досягалась після перших кількох доз, через 14 діб повторного прийому не було свідчень про подальше накопичення препарату. Нирковий кліренс становив приблизно 0,5‑0,7 л/год і не залежав від дози. Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів

Педіатрична популяція

Фармакокінетику олмесартану досліджували у пацієнтів з артеріальною гіпертензією віком від 1 до 16 років. Кліренс олмесартану у даних пацієнтів був схожим на кліренс дорослих пацієнтів із поправкою на масу тіла.

Інформація про фармакокінетику у педіатричних пацієнтів із порушеннями функції нирок відсутня.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років)

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією величина площі під кривою «концентрація-час» (AUC) у стабільному стані збільшувалася приблизно на 35 % у пацієнтів літнього віку (віком 65–75 років) і приблизно на 44 % у пацієнтів віком від 75 років, порівняно з пацієнтами молодшого віку. Це щонайменше частково може бути пов’язано зі середнім зниженням функції нирок у цій групі пацієнтів.

Порушення функції нирок

У пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого, помірного або тяжкого ступеня показник AUC у стабільному стані збільшився відповідно на 62 %, 82 % і 179 % порівняно з таким показником у здорових добровольців групи контролю (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»).

Порушення функції печінки

Після одноразового перорального застосування AUC олмесартану у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого або помірного ступеня був відповідно на 6 % і 65 % вищим, ніж у здорових добровольців. Через 2 години після прийому препарату у здорових добровольців і пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня незв'язана частка олмесартану становила відповідно 0,26 %, 0,34 % і 0,41 %. Після повторного прийому у пацієнтів з порушеннями функції печінки помірного ступеня середній показник AUC олмесартану був на 65 % більшим, ніж у здорових добровольців. Середні показники Cmax олмесартану були подібними у пацієнтів з порушеннями функції печінки та у здорових добровольців. Оцінку застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам із порушеннями функції печінки тяжкого ступеня не проводили (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Секвестрант жовчних кислот колесевелам

Одночасне застосування 40 мг олмесартану медоксомілу і 3,750 мг колесевеламу гідрохлориду у здорових добровольців викликало зниження Cmax олмесартану на 28 % і зменшення показника AUC на 39 %. Слабший ефект (зменшення показників Cmax і AUC на 4 % і 15 % відповідно) спостерігався при застосуванні олмесартану медоксомілу за 4 години перед застосуванням колесевеламу гідрохлориду. Період напіввиведення олмесартану знижувався на 50–52 % незалежно від того, яким чином його застосовували – одночасно з колесевеламу гідрохлоридом або за 4 години до застосування цього лікарського засобу.

Доклінічні дані з безпеки

У дослідженнях хронічної токсичності на щурах та собаках ефекти олмесартану медоксомілу були схожі з іншими антагоністами рецептора AT1 та інгібіторами АПФ: підвищення концентрації сечовини у крові (азот сечовини крові) і креатиніну (внаслідок функціональних змін у нирках, спричинених блокуванням рецепторів AT1), зменшення маси серця, зниження еритроцитарних параметрів (концентрації еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту), гістологічні ознаки ураження нирок (осередки регенерації ниркового епітелію, потовщення базальної мембрани, розширення ниркових канальців). Дані побічні реакції, спричинені фармакологічною дією олмесартану медоксомілу, виникали також у доклінічних дослідженнях з іншими антагоністами рецептора AT1 та інгібіторами АПФ і можуть бути зменшені шляхом одночасного застосування натрію хлориду внутрішньо.

В обох видів тварин спостерігали підвищену активність реніну у плазмі крові та гіпертрофію/гіперплазію юкстагломерулярних клітин нирок. Ці зміни, які є типовим ефектом класу інгібіторів АПФ та інших антагоністів рецептора AT1, схоже, не мають клінічної значущості.

Подібно до інших антагоністів рецептора AT1, олмесартану медоксоміл підвищує частоту хромосомних розривів у культурі клітин in vitro. Однак подібні ефекти не були відтворені в декількох дослідженнях in vivo, де олмесартану медоксоміл застосовували внутрішньо у дуже високих дозах, до 2000 мг/кг. У цілому дані всебічного дослідження на генотоксичность свідчать про те, що генотоксична дія олмесартану при клінічному застосуванні малоймовірна.

Канцерогенних ефектів олмесартану у дворічному дослідженні на щурах і двох шестимісячних дослідженнях на трансгенних мишах не спостерігали.

У дослідженнях репродуктивної токсичності на щурах олмесартану медоксоміл не впливав на фертильність і не чинив тератогенного дії. Як і у випадку з іншими антагоністами рецепторів ангіотензину II, після експозиції олмесартану медоксомілу виживаність потомства була знижена, а у самок, які отримували препарат на пізніх термінах вагітності і під час лактації, відзначалася дилатація ниркових мисок. Як і інші гіпотензивні лікарські засоби, олмесартану медоксоміл був більш токсичний для вагітних кролів, ніж для вагітних щурів, проте не чинив при цьому фетотоксичну дію.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування есенціальної артеріальної гіпертензії.

Лікування артеріальної гіпертензії у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років.

Протипоказання.

·                     Гіперчутливість до активної речовини або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.

·                     Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

·                     Обструкція жовчовивідних шляхів.

·                     Одночасне застосування олмесартану медоксомілу з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам, хворим на цукровий діабет та ниркову недостатність (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дія інших лікарських засобів на олмесартану медоксоміл

Інші антигіпертензивні засоби

Гіпотензивний ефект олемесартану медоксомілу може посилитися при одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними лікарськими засобами.

Інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірен

Подвійна блокада РААС через комбіноване застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену пов’язана з більш високою частотою побічних ефектів, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно зі застосуванням одного лікарського засобу, що впливає на РААС.

Препарати калію та калійзберігаючі діуретики

Одночасне застосування препаратів, що діють на РААС з добавками калію, замінниками солі на основі калію або іншими лікарськими засобами, що можуть збільшувати сироватковий рівень калію (наприклад, гепарин), може призвести до підвищення концентрації калію у сироватці крові. Тому таке одночасне застосування не рекомендується.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ)

НПЗЗ, у тому числі ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г на добу, а також інгібітори ЦОГ-2 разом із антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ можуть діяти синергічно, знижуючи клубочкову фільтрацію. Одночасне застосування цих лікарських засобів пов’язано з ризиком гострої ниркової недостатності. У таких випадках треба контролювати функцію нирок на початку лікування та достатнє надходження рідини в організм пацієнта. Крім цього, НПЗП при одночасному застосуванні можуть зменшувати антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ і призводити до зниження їх ефективності.

Секвестрант жовчних кислот колесевелам

Одночасне застосування секвестранту жовчних кислот колесевеламу гідрохлориду знижує системну експозицію і пікову плазматичну концентрацію олмесартану та скорочує його період напіввиведення. Застосування олмесартану медоксомілу щонайменше за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду зменшує їх взаємодію. Тому слід застосовувати олмесартану медоксомілу щонайменше за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду.

Інші лікарські засоби:

Зафіксовано помірне зниження біодоступності олмесартану медоксомілу після лікування антацидами (магнію-алюмінію гідроксид). Одночасне застосування із варфарином та дигоксином не впливало на фармакокінетику олмесартану.

Вплив олмесартану медоксомілу на інші лікарські засоби

Препарати літію

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ та з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ спостерігалося оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та підвищення токсичності його препаратів, тому сумісне застосування комбінації олмесартану медоксомілу та літію не рекомендується. Якщо таке одночасне застосування необхідне, то таким пацієнтам рекомендується ретельний контроль концентрації літію в сироватці крові під час лікування.

Інші лікарські засоби

Сполуки, що були досліджені у спеціальних клінічних дослідженнях у здорових добровольців, включають варфарин, дигоксин, антацид (гідроксид алюмінію і магнію), гідрохлоротіазид і правастатин. Клінічно релевантних взаємодій не спостерігали, зокрема, олмесартану медоксоміл не мав значущого впливу на фармакокінетику або фармакодинаміку варфарину або фармакокінетику дигоксину.

Також не було виявлено клінічно значущої інгібуючої дії олмесартану медоксомілу на активність ізоферментів 1A1/2, 2A6, 2C8/9, 2C19, 2D6, 2E1, 3A4 цитохрому Р450 in vitro; помічений мінімальний або нульовий індукований ефект щодо цитохрому Р450 у щурів. Тому досліджень взаємодії in vivo з відомими інгібіторами та індукторами ферментів цитохрому P450 не проводили та клінічно значущих взаємодії між олмесартаном та лікарськими засобами, що метаболізуються за участю зазначених ізоферментів цитохрому Р450, не очікується.

Особливості застосування.

Зменшення об’єму циркулюючої крові

У пацієнтів зі зменшеним об’ємом циркулюючої крові та/або низьким рівнем натрію у сироватці крові внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеженого споживання солі з їжею, діареї або блювання може розвинутися симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози лікарського засобу. Такі зміни слід усунути до початку лікування олмесартану медоксомілом.

Інші стани, пов’язані зі стимулюванням РААС

Пацієнти, у яких судинний тонус та функція більшою мірою залежать від активності РААС, наприклад пацієнти із тяжкою застійною серцевою недостатністю або з патологією нирок, у тому числі зі стенозом ниркової артерії, можуть реагувати на інші препарати, що впливають на цю систему, гострою артеріальною гіпотензією, азотемією, олігурією або, у рідкісних випадках, гострою нирковою недостатністю. Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ може супроводжуватися подібними ефектами.

Вазоренальна гіпертензія

Застосування лікарських засобів, що впливають на РААС, у пацієнтів із двобічним стенозом ниркової артерії єдиної нирки, що функціонує, пов’язане з ризиком розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності.

Порушення функції нирок та трансплантація нирки

У пацієнтів із порушеннями функції нирок, які застосовують олмесартану медоксоміл, рекомендується періодично контролювати концентрацію калію та креатиніну у сироватці крові. Застосування олмесартану медоксомілу не рекомендоване пацієнтам із тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв) Досвід застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам, які недавно перенесли трансплантацію нирки, або пацієнтам із термінальною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 12 мл/хв), відсутній.

Порушення функції печінки

Олмесартану медоксоміл не рекомендований для застосування пацієнтам із порушеннями функції печінки тяжкого ступеня через відсутність досвіду його застосування (див. розділ «Спосіб застосування та дози» щодо дозування препарату при порушеннях функції печінки легкого та помірного ступеня).

Гіперкаліємія

Лікарські засоби, що впливають на РААС, можуть провокувати гіперкаліємію. Ризик її розвитку збільшується у пацієнтів літнього віку і може мати летальний результат при нирковій недостатності та цукровому діабеті, при супутньому застосуванні інших препаратів, що призводять до підвищення рівня калію, та/або при наявності інтеркурентних захворювань.

Перед призначенням супутніх лікарських засобів, що впливають на РААС, слід ретельно оцінити співвідношення користі та можливого ризику цього лікування та розглянути інші можливості терапії (також див. розділ «Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)»). До основних факторів ризику гіперкаліємії належать:

-          цукровий діабет, порушення функції нирок, вік старше 70 років;

-          комбінація з одним або кількома лікарськими засобами, що впливають на РААС та/або з препаратами калію; деякі лікарські засоби, навіть класи лікарських засобів, можуть спричинити гіперкаліємію: замінники солі, калійвмісні препарати, калійзберігаючі діуретичні засоби, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти, наприклад циклоспорин або такролімус, триметоприм;

-          інтеркурентні захворювання та стани, у тому числі дегідратація, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз, збільшення тяжкості ниркових порушень, раптове порушення функції нирок, наприклад при інфекційних захворюваннях, лізис клітин, наприклад при гострій ішемії кінцівок, рабдоміолізі, політравмах.

У пацієнтів із такими факторами ризику рекомендується постійний контроль концентрації калію у сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Існує доказ того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС, пов’язана з одночасним застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, не рекомендована.

Якщо терапія подвійної блокади вважається абсолютно необхідною, її слід проводити тільки під наглядом фахівця та за умови регулярного та ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску.

Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам із діабетичною нефропатією.

Препарати літію

Як і для інших антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, одночасне застосування літію з олмесартану медоксомілом не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Стеноз аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія

Олмесартану медоксоміл з обережністю потрібно застосовувати пацієнтам зі стенозом аортального або мітрального клапанів або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією.

Первинний гіперальдостеронізм

Пацієнти із первинним гіперальдостеронізмом можуть не відповідати на антигіпертензивні лікарські засоби, що діють шляхом інгібування РААС. Таким чином, застосування олмесартану медоксомілу не рекомендується таким пацієнтам.

Спруподібна ентеропатія

У дуже рідкісних випадках тяжка хронічна діарея з істотною втратою маси тіла, що виникала серед пацієнтів, які застосовували олмесартан протягом періоду від кількох місяців до року після початку прийому препарату, можливо, спричинена локалізованою реакцією гіперчутливості уповільненого типу. Кишкова біопсія таких пацієнтів часто вказувала на атрофію ворсинок. Якщо у пацієнта виникають такі симптоми під час лікування олмесартаном, необхідно виключити іншу етіологію. Слід розглянути припинення прийому олмесартану медоксомілу в тих випадках, коли інша етіологія не визначена. У випадках, коли симптоми зникають і спруподібна ентеропатія підтверджена біопсією, лікування олмесартану медоксомілом не слід поновлювати. Якщо стан, пов'язаний з діареєю, не покращується протягом тижня після припинення застосування лікарського засобу, слід розглянути можливість подальшої консультації зі спеціалістом (наприклад, із гастроентерологом).

Етнічні відмінності

Як і для інших антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу дещо менший у представників негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, через більшу поширеність низького рівня реніну в цій групі пацієнтів. Вагітність

Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протипоказане протягом усього періоду вагітності, а також жінкам, які планують вагітність.

Прийом антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ не слід розпочинати при вагітності. Якщо тільки продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ не вважається абсолютно необхідним, пацієнток, які планують вагітність, слід переводити на альтернативну антигіпертензивну терапію зі встановленим профілем безпеки під час вагітності. Якщо діагностовано вагітність, лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ потрібно негайно припинити і, якщо необхідно, слід розпочати альтернативне лікування, дозволене до застосування вагітним.

Додаткова інформація

Значне зниження артеріального тиску на тлі лікування будь-якими антигіпертензивними засобами у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з порушенням мозкового кровообігу може призвести до інфаркту міокарда та інсульту.

Лікарський засіб містить лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам із вродженою непереносимістю галактози, вродженою недостатністю лактази або з порушенням всмоктування глюкози та галактози.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протипоказане протягом усього періоду вагітності, а також жінкам, які планують вагітність.

Епідеміологічні дані про ризик тератогенного впливу інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності не переконливі, однак деяке збільшення ризику не може бути виключеним. Хоча не існує контрольованих епідеміологічних даних про ризик застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, подібні ризики можуть існувати при застосуванні цього класу препаратів. Якщо тільки продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ не вважається абсолютно необхідним, пацієнток, які планують вагітність, слід переводити на альтернативну антигіпертензивну терапію зі встановленим профілем безпеки під час вагітності. Якщо діагностовано вагітність, лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ потрібно негайно припинити і, якщо необхідно, розпочати альтернативне лікування, дозволене до застосування вагітним. У ІІ та ІІІ триместрах вагітності антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ чинять токсичну дію на плід (пригнічення функції нирок, олігогідроамнія, уповільнення окостеніння кісток черепа) та немовля (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо з ІІ триместру вагітності застосовувалися антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, рекомендовано провести ультразвукове обстеження для перевірки функції нирок і стану кісток черепа. За немовлятами, матері яких застосовували антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, слід спостерігати через можливу артеріальну гіпотензію.

Період годування груддю

Олмесартан виділяється у молоко у лактуючих щурів, проте не відомо, чи виділяється олмесартан у молоко людини. Жінкам, які годують груддю, не слід застосовувати олмесартану медоксоміл через відсутність досвіду його застосування у цей період. Замість олмесартану медоксомілу варто застосовувати інші антигіпертензивні засоби, безпека застосування яких у період годування груддю доведена, особливо при годуванні немовлят або недоношених дітей.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або з іншими механізмами.

Олмесартан має незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами чи іншими механічними засобами. У пацієнтів, які отримують антигіпертензивну терапію, можуть іноді виникати запаморочення або втомлюваність, які можуть вплинути на швидкість реакції.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі

Рекомендована початкова доза олмесартану медоксомілу становить 10 мг 1 раз на добу. Якщо зменшення артеріального тиску недостатнє, то дозу олмесартану медоксомілу можна збільшити до 20 мг 1 раз на добу. Якщо є необхідність у додатковому зниженні артеріального тиску, дозу олмесартану медоксомілу можна підвищити до 40 мг 1 раз на добу (максимальна добова доза) або додати до лікування гідрохлоротіазид. Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу зазвичай проявляється протягом 2 тижнів після початку терапії і досягає максимуму приблизно через 8 тижнів після початку лікування. Це слід брати до уваги при розгляді змін режиму дозування для кожного пацієнта.

Пацієнти літнього віку

У пацієнтів літнього віку зазвичай немає необхідності у коригуванні дози (див. рекомендовані дози для пацієнтів із порушеннями функції нирок). При підвищенні добової дози до максимальної, що становить 40 мг, слід ретельно контролювати артеріальний тиск.

Пацієнти з порушеннями функції нирок

Максимальна доза для пацієнтів із порушеннями функції нирок легкого або помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 20‑60 мл/хв) становить 20 мг олмесартану медоксомілу 1 раз на добу, оскільки обмежений досвід застосування високих доз у цій групі пацієнтів. Застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам із тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв) не рекомендоване через незначний досвід його застосування таким пацієнтам.

Порушення функції печінки

При порушенні функції печінки легкого ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. При помірному ступені порушення початкова доза олмесартану медоксомілу становить 10 мг на добу, а максимальна – 20 мг. При супутньому призначенні пацієнтам із порушеннями функції печінки діуретичних засобів та/або інших антигіпертензивних засобів необхідно ретельно спостерігати за рівнем артеріального тиску та функцією нирок. Олмесартану медоксоміл не показаний при тяжкому порушенні функції печінки через відсутність достатнього досвіду застосування (див. розділи «Фармакокінетика» та «Особливості застосування»). Олмесартану медоксоміл не слід застосовувати пацієнтам з обструкцією жовчовивідних шляхів (див. розділ «Протипоказання»).

Діти та підлітки віком від 6 до 18 років

Рекомендована початкова доза олмесартану медоксомілу дітям віком від 6 до 18 років становить 10 мг 1 раз на добу. Якщо артеріальний тиск не зменшується достатньою мірою, дозу можна підвищити до 20 мг 1 раз на добу. При необхідності більш вираженого зниження артеріального тиску дітям із масою тіла ≥ 35 кг дозу олмесартану медоксомілу можна підвищити до 40 мг на добу. Для дітей із масою тіла < 35 кг добова доза не повинна перевищувати 20 мг.

Інші педіатричні популяції

Безпека та ефективність застосування лікарського засобу дітям віком від 1 до 5 років дотепер не встановлені. Наявні на сьогодні дані, наведені в розділах «Фармакодинаміка» та «Побічні реакції», проте рекомендацій щодо дозування скласти неможливо. Застосовувати препарат дітям віком до 1 року не слід із міркувань безпеки та у зв’язку з відсутністю даних.

Спосіб застосування

З метою дотримання режиму дозування лікарський засіб рекомендується застосовувати приблизно в один і той самий час кожен день, з їжею або без, наприклад під час сніданку. Таблетки слід запивати достатньою кількістю рідини (наприклад, однією склянкою води). Таблетку не слід розжовувати.

Передозування.

Симптоми. Щодо передозування є лише обмежена інформація. Імовірнішим ефектом при передозуванні є артеріальна гіпотензія.

Лікування. У разі передозування за пацієнтом слід уважно спостерігати і проводити симптоматичну, підтримуючу терапію.

Даних щодо можливості виведення олмесартану медоксомілу шляхом діалізу немає.

Побічні реакції.

Огляд профілю безпеки

Побічні реакції, що найчастіше виникають у процесі лікування олмесартаном: головний біль (7,7 %), грипоподібні симптоми (4,0 %) і запаморочення (3,7 %).

У плацебо-контрольованих дослідженнях монотерапії єдиною побічною реакцією, що однозначно була пов’язана з лікуванням, було запаморочення (частота 2,5 % при застосуванні олмесартану медоксомілу і 0,9 % у групі плацебо).

Частота відхилень лабораторних параметрів була трохи вищою при застосуванні олмесартану медоксомілу порівняно з плацебо: гіпертригліцеридемія (2,0 % проти 1,1 %) і підвищення креатинфосфокінази (1,3 % проти 0,7 %).

Побічні реакції при застосуванні олмесартану медоксомілу за результатами клінічних досліджень, післяреєстраційних досліджень безпеки і спонтанних повідомлень наведені в таблиці.

Побічні реакції розподіляються за частотою виникнення таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 – < 1/10); нечасто (≥ 1/1000 – < 1/100); рідко (≥ 1/10000 – < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (частоту неможливо оцінити на основі доступних даних).

* У післяреєстраційному періоді повідомлялося про випадки виникнення аутоімунного гепатиту з латентним періодом від кількох місяців до років, що були оборотними після відміни застосування олмесартану (olmesartan).

Повідомлялося про поодинокі випадки рабдоміолізу, пов’язані в часі зі застосуванням блокаторів рецепторів ангіотензину II.

Додаткова інформація про особливі групи пацієнтів

Педіатрична популяція

У процесі двох клінічних досліджень з участю дітей та підлітків (361 особа) віком від 1 до 17 років був проведений моніторинг безпеки олмесартану медоксомілу. У той час, коли природа і тяжкість побічних реакцій була аналогічною, як і у дорослих пацієнтів, частота нижченаведених побічних реакцій у дітей була вищою, ніж у дорослих:

- носові кровотечі у дітей є поширеною побічною реакцією ( ≥ 1/100 до < 1/10), про які не повідомляли щодо дорослих пацієнтів;

- протягом 3 тижнів подвійного сліпого дослідження частота виникнення запаморочення та головного болю, що вимагали лікування, була майже в 2 рази вищою у дітей віком від 6 до 17 років у групі, що застосовувала олмесартану медоксоміл у високих дозах.

Загалом профіль безпеки олмесартану медоксомілу у педіатричних пацієнтів не відрізнявся значною мірою від профілю безпеки дорослих пацієнтів.

Пацієнти літнього віку

У пацієнтів літнього віку артеріальна гіпотензія може спостерігатися дещо частіше (від «рідко» до «іноді»).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Не потребує особливих умов зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

10 таблеток у блістері; по 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

СТАДА Арцнайміттель АГ, Німеччина (випуск серій).

«Хемофарм» АД, Сербія (випуск серій).

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Стадаштрассе 2-18, 61118 Бад Фільбель, Німеччина.

Белградський шлях б/н, 26300, м. Вршац, Сербія.