ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ПАРАЦЕТАМОЛ-БАКСТЕР

(PARACETAMOL-BAXTER)

Склад:

діюча речовина: парацетамол;

1 мл розчину містить парацетамолу 10 мг;

1 флакон (100 мл розчину) містить парацетамолу 1000 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421); натрію гідрофосфат; L-цистеїну гідрохлориду, моногідрат; натрію гідроксид; кислота хлористоводнева концентрована; вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: розчин має бути прозорим, від безбарвного до злегка жовтуватого, практично вільним від видимих часток.

Фармакотерапевтична група. Аналгетики та антипіретики. Код АТХ N02B E01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Точний механізм аналгетичних і жарознижувальних властивостей парацетамолу ще має бути встановлений — він може включати центральний та периферичний вплив.

Парацетамол-Бакстер забезпечує початок знеболювання через 5‒10 хвилин після початку введення. Піковий аналгетичний ефект досягається через 1 годину, тривалість цього ефекту зазвичай становить 4‒6 годин.

Парацетамол-Бакстер зменшує підвищену температуру протягом 30 хвилин після початку введення з тривалістю жарознижувального ефекту щонайменше 6 годин.

Фармакокінетика.

Дорослі

Всмоктування. Після одноразового застосування до 2 г препарату та після повторного застосування упродовж 24 годин фармакокінетика парацетамолу лінійна.

Біодоступність після внутрішньовенної інфузії 500 мг та 1 г лікарського засобу Парацетамол-Бакстер така ж сама, як і після введення 1 г та 2 г пропацетамолу (що містить 500 мг та 1 г парацетамолу відповідно).

Максимальна концентрація (Cmax) у плазмі крові досягається наприкінці інфузійного введення  тривалістю  15 хвилин 500 мг або 1 г лікарського засобу Парацетамол-Бакстер і становить 15 мкг/мл або 30 мкг/мл відповідно.

Розподіл. Об’єм розподілу парацетамолу становить приблизно 1 л/кг. Парацетамол слабко зв’язується з білками плазми крові. Після введення 1 г парацетамолу значний рівень концентрації (приблизно 1,5 мкг/мл) був встановлений у спинномозковій рідині через 20 хвилин після інфузії.

Метаболізм. Парацетамол значною мірою метаболізується у печінці, проходячи два основних шляхи: кон’югація глюкуронової кислоти та кон’югація сірчаної кислоти. Останній шлях швидко насичується при дозах, які перевищують терапевтичні. Незначна частина (менше 4 %) метаболізується цитохромом Р450 з утворенням проміжного метаболіту (N-ацетилбензохіноніміну), який у нормальних умовах швидко нейтралізується відновленим глутатіоном і виводиться із сечею після зв’язування з цистеїном і меркаптопуриновою кислотою. Однак при масивному отруєнні кількість цього токсичного метаболіту зростає.

Виведення. Метаболіти парацетамолу виводяться головним чином із сечею. 90 % введеної дози виводиться протягом 24 годин нирками, переважно у вигляді глюкуроніду (60−80 %) і сульфату (20−30 %). Менше 5 % виводиться у незміненому стані. Період напіввиведення з плазми крові становить 2,7 години, загальний кліренс — 18 л/год.

Новонароджені, немовлята та діти

Фармакокінетика парацетамолу у новонароджених і дітей майже не відрізняється від такої у дорослих, за винятком коротшого періоду напіввиведення із плазми крові (1,5−2 години). У новонароджених період напіввиведення довший, ніж у немовлят — приблизно 3,5 години. У новонароджених, немовлят і дітей віком до 10 років, порівняно з дорослими, суттєво знижена кон’югація з глюкуроновою кислотою та підвищена — із  сульфатами.

Таблиця 1

Фармакокінетичні величини відповідно до віку [стандартизований кліренс, *CLstd/Foral   (l.h^–1 70 кг^–1)]

*CLstd — оцінка групи пацієнтів щодо CL (кліренсу).

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти з нирковою недостатністю. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну 10−30 мл/хв) виведення парацетамолу дещо уповільнене, а період напіввиведення становить від 2 до 5,3 години. Швидкість виведення глюкуронідів та сульфатів у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю втричі нижча, ніж у здорових добровольців. Таким чином, пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю мінімальний інтервал між введеннями слід збільшити до 6 годин (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика та метаболізм парацетамолу у пацієнтів літнього віку не змінені. Коригування дози не потрібне для цієї групи пацієнтів (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Клінічні характеристики.

Показання.

Короткочасне лікування больового синдрому помірної інтенсивності, особливо в післяопераційному періоді, або короткочасне лікування гарячки, коли введення внутрішньовенним способом клінічно обґрунтоване нагальною потребою лікування болю або гіпертермії та/або коли інші шляхи введення недоступні.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до парацетамолу або до пропацетамолу гідрохлориду (проліки парацетамолу) та інших компонентів лікарського засобу. Тяжка гепатоцелюлярна недостатність.

Особливі заходи безпеки.

Необхідно бути обережним при призначенні та застосуванні лікарського засобу Парацетамол-Бакстер, щоб уникнути помилок в дозуванні через сплутування міліграмів (мг) і мілілітрів (мл), що може призвести до випадкового передозування та летального наслідку (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Пробенецид майже вдвічі знижує кліренс парацетамолу шляхом блокування його зв’язування з глюкуроновою кислотою, тому при комбінованій терапії з пробенецидом дозу парацетамолу потрібно знизити.

Саліцилати можуть збільшувати період напіввиведення парацетамолу з організму.

Особливу увагу слід приділяти одночасному застосуванню індукторів ферментів. Такі препарати, зокрема, включають барбітурати, ізоніазид, карбамазепін, рифампіцин і етанол (див. розділ «Передозування»).

Одночасне застосування парацетамолу (4 г на добу протягом щонайменше 4 діб) з пероральними антикоагулянтами може призвести до невеликих коливань міжнародного нормалізованого відношення (МНВ). Необхідний моніторинг показників МНВ протягом одночасного застосування препаратів, а також протягом тижня після закінчення лікування парацетамолом.

При одночасному застосуванні парацетамолу з флуклоксациліном слід дотримуватися обережності, оскільки одночасний прийом був пов’язаний з метаболічним ацидозом зі збільшеною аніонною щілиною, особливо у пацієнтів із факторами ризику (див. розділ «Особливості застосування»).

Особливості застосування.

Рекомендується застосовувати пероральний парацетамол, якщо можливий такий спосіб застосування.

Щоб уникнути ризику передозування, необхідно перевірити наявність парацетамолу або пропацетамолу в інших комбінованих препаратах (включаючи рецептурні і безрецептурні лікарські засоби).

Ризик ураження печінки зростає при застосуванні парацетамолу в дозах, вищих від рекомендованих. Клінічні симптоми ушкодження печінки (зокрема печінкова недостатність, гепатит, у тому числі фульмінантний,  холестатичний, цитолітичний) зазвичай вперше спостерігаються з 2-ї доби після початку застосування препарату і досягають максимуму на 4–6-ту добу. Необхідно якнайшвидше призначити антидот (див. розділ «Передозування»).

Парацетамол може спричинити серйозні шкірні  реакції. Пацієнтів слід проінформувати про ранні ознаки серйозних шкірних реакцій, а при першій появі шкірних висипів або при будь-яких інших ознаках гіперчутливості застосування препарату слід припинити. Як і у разі застосування будь-яких інших ін’єкційних розчинів, розфасованих у скляні флакони, необхідний контроль наприкінці інфузії (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Рекомендується бути обережними при одночасному застосуванні парацетамолу з флуклоксациліном через підвищений ризик метаболічного ацидозу з високою аніонною щілиною, особливо у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю, сепсисом, при недоїданні та за наявності інших причин дефіциту глутатіону (наприклад, хронічний алкоголізм), а також якщо застосовуються максимальні добові дози парацетамолу. Рекомендується ретельний моніторинг, включаючи вимірювання 5-оксопроліну в сечі.

З обережністю застосовують лікарський засіб при наявності у пацієнта:

• гепатоцелюлярної недостатності, синдрому Жильбера;
• тяжкої ниркової недостатності (див. розділи «Фармакокінетика» і «Спосіб застосування та дози»);
• хронічного алкоголізму;
• низьких запасів глутатіону в печінці через хронічне недоїдання, анорексію, булімію або кахексію;
• зневоднення;
• дефіциту глюкозо-6-фосфатаздегідрогенази (може призвести до гемолітичної анемії).

Допоміжні речовини. Парацетамол-Бакстер містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію на 100 мл, тобто практично вільний від натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Клінічний досвід внутрішньовенного введення парацетамолу обмежений. Однак велика кількість даних про пероральне застосування терапевтичних доз вагітним жінкам свідчить про відсутність вад розвитку плода або фето-/неонатальної токсичності. Епідеміологічні дослідження щодо нейророзвитку у дітей, які внутрішньоутробно піддавалися впливу парацетамолу, показали непереконливі результати.

Репродуктивні дослідження на тваринах із внутрішньовенним введенням не проводилися. Дослідження із пероральним введенням не продемонстрували мальформацій або фетотоксичного ефекту. Однак Парацетамол-Бакстер слід застосовувати під час вагітності тільки після ретельної оцінки співвідношення користі і ризику. В такому разі треба суворо дотримуватися рекомендованої дози і тривалості лікування.

Період годування груддю

Після перорального застосування парацетамол екскретується у грудне молоко в невеликих кількостях. Не було відзначено жодних побічних ефектів у немовлят при застосуванні парацетамолу. Таким чином, парацетамол можна застосовувати жінкам, які годують груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або  іншими механізмами.

Не впливає.

Спосіб застосування та дози.

Лікарський засіб застосовувати внутрішньовенно.

Флакон об’ємом 100 мл призначений для дорослих, підлітків і дітей з масою тіла понад 33 кг.

Дозування залежить від маси тіла пацієнта (див. таблицю 2 нижче).

Таблиця 2

Дозування лікарського засобу Парацетамол-Бакстер

* Пацієнти з нижчою масою тіла потребують менших об’ємів.

Мінімальний інтервал між введеннями повинен становити 4 години. Курс лікування зазвичай не перевищує 4 інфузій протягом 1 доби.

Мінімальний інтервал між введеннями у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня має становити щонайменше 6 годин.

** Максимальна добова доза, зазначена у таблиці вище, наведена для пацієнтів, які не отримують інші препарати, що містять парацетамол; в іншому разі добову дозу необхідно належним чином коригувати, враховуючи вміст парацетамолу в інших препаратах.

Пацієнти з нирковою недостатністю

Для пацієнтів з порушенням функції нирок мінімальний інтервал між введеннями слід коригувати відповідно до таблиці 3.

Таблиця 3

Застосування пацієнтам з нирковою недостатністю

Кліренс креатиніну	Інтервал між введеннями
≥ 50 мл/хв	4 години
10–50 мл/хв	6 годин
< 10 мл/хв	8 годин

Пацієнти з печінковою недостатністю

Для пацієнтів з хронічним порушенням функції печінки або з компенсованим активним захворюванням печінки, гепатоцелюлярною недостатністю, хронічним алкоголізмом, хронічним недоїданням (низькі запаси глутатіону в печінці), зневодненням, синдромом Жильбера, масою тіла менше 50 кг максимальна добова доза не повинна перевищувати 3 г (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти літнього віку

Пацієнти літнього віку зазвичай не потребують коригування дози.

Спосіб застосування

Щоб уникнути помилок дозування через невідповідність між міліграмами (мг) і мілілітрами (мл), необхідно ретельно розраховувати дози при призначенні та введенні лікарського засобу Парацетамол-Бакстер. Така невідповідність може спричинити випадкове передозування і навіть летальний наслідок. Слід переконатися, що призначається та вводиться правильна доза. При призначенні слід вказувати загальну дозу в міліграмах (мг) і об’єм загальної дози в мілілітрах (мл).

Розчин парацетамолу застосовувати у вигляді 15-хвилинної внутрішньовенної інфузії.

Для набирання розчину необхідно використовувати голку діаметром 0,8 мм (калібр 21) і проколювати ковпачок вертикально в спеціально визначеному місці.

Перед будь-яким введенням розчин необхідно візуально перевірити на наявність твердих часток і зміни кольору. Лікарський засіб призначений тільки для одноразового використання. Будь-який невикористаний розчин слід утилізувати.

Розведений розчин необхідно контролювати візуально і не можна використовувати за наявності опалесценції, видимих часток або осаду.

Розчин парацетамолу 10 мг/мл для інфузій можна розводити 0,9 % (м/об) розчином натрію хлориду або 5 % (м/об) розчином глюкози, кінцева концентрація препарату — 1,0 мг/мл. Розчин стабільний протягом 48 годин за умови зберігання при контрольованій кімнатній температурі (20–25 °C) та при флуоресцентному освітленні в пляшці, що не містить ПВХ.

З мікробіологічної точки зору, за винятком випадків, коли спосіб відкриття виключає ризик мікробного забруднення, препарат слід використовувати негайно. Якщо препарат не використовується негайно, відповідальність за тривалість і умови зберігання несе користувач.

Як і у разі застосування будь-яких інших ін’єкційних розчинів, розфасованих у скляні флакони, наполегливо рекомендується ретельний контроль наприкінці інфузії незалежно від шляху введення. Цей контроль наприкінці інфузії особливо необхідний у випадку центральних інфузій, щоб уникнути газової емболії.

Діти.

Застосовувати дітям з масою тіла ≥ 33 кг.

Передозування.

Ризик ураження печінки (включаючи блискавичний гепатит, печінкову недостатність, холестатичний гепатит, цитолітичний гепатит) зростає у хворих літнього віку, дітей молодшого віку, пацієнтів із ураженням печінки, у разі хронічного алкоголізму, наявності хронічної аліментарної дистрофії та в осіб зі зниженою ферментативною активністю. У зазначених випадках передозування може становити загрозу для життя пацієнта.

Симптоми з’являються  протягом перших 24 годин та проявляються нудотою, блюванням, анорексією, блідістю, болем у животі.

Передозування у дорослих можливе при одноразовому введенні дози 7,5 г та більше, у дітей — 140 мг/кг маси тіла. При цьому розвивається цитоліз печінки, який може спричинити повний і необоротний некроз, що призводить до гепатоцелюлярної недостатності, метаболічного ацидозу, енцефалопатії і може призвести до коми та смерті пацієнта. Одночасно протягом 12‒48 годин після введення зростає рівень печінкових трансаміназ (аспартатамінотрансферази [АСТ], аланінамінотрансферази [АЛТ]), лактатдегідрогенази, білірубіну та зменшується рівень протромбіну. Клінічні симптоми ушкодження печінки звичайно проявляються після двох діб та досягають максимуму після 4‒6 днів.

Невідкладні заходи:

-   негайна госпіталізація;

-   якнайшвидше,  до початку лікування, визначення концентрації парацетамолу в плазмі крові після передозування;

-   внутрішньовенне або пероральне застосування антидота N-ацетилцистеїну (НАЦ), по можливості не пізніше ніж через 10 годин після передозування; НАЦ можна застосовувати і пізніше ніж через 10 годин після передозування, однак у цьому разі лікування буде більш тривалим;

-  симптоматичне лікування.

Перед початком лікування необхідно провести печінкові проби та повторювати їх кожні 24 години. У більшості випадків рівні печінкових трансаміназ повертаються до нормальних показників за один-два тижні з повним відновленням функції печінки. В окремих дуже тяжких випадках може бути потрібна трансплантація печінки.

Побічні реакції.

Як і у разі застосування інших лікарських засобів, що містять парацетамол, частота побічних реакцій, які представлені нижче, визначається таким чином: часто (≥ 1/100 —          < 1/10), рідко (≥ 1/10 000 — < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити з наявних даних).

Таблиця 4

Побічні реакції

Системи органів	Частота	Побічні реакції
Розлади з боку крові та лімфатичної системи	Дуже рідко	Тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія
Розлади з боку імунної системи	Дуже рідко	Анафілактичний шок*, реакція гіперчутливості*
Кардіологічні розлади	Рідко	Артеріальна гіпотензія
	Частота невідома	Тахікардія
Розлади з боку печінки та жовчовивідних шляхів	Рідко	Підвищений рівень печінкових трансаміназ
Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини	Дуже рідко	Висипання*, кропив’янка*, тяжкі шкірні реакції**
Системні розлади та ускладнення у місці введення	Часто	Реакція в місці введення (біль і відчуття печіння)
	Рідко	Нездужання
	Частота невідома	Еритема, почервоніння, свербіж

*Повідомляли про дуже рідкісні випадки реакцій гіперчутливості у вигляді анафілактичного шоку, кропив’янки, шкірних висипів, які потребували припинення лікування.

**Повідомляли про дуже рідкісні випадки серйозних шкірних реакцій, які потребували припинення лікування.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/.

Термін придатності.

24 місяці (2 роки).

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 ºС. Не охолоджувати та не заморожувати. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Лікарський засіб не слід змішувати з іншими препаратами, окрім вказаних у розділі «Спосіб застосування та дози».

Упаковка.

По 100 мл у флаконі; по 25 флаконів у картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

БІЕФФЕ МЕДІТАЛ С.П.А. / BIEFFE MEDITAL S.P.A.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Віа Нуова Провінціале – 23034 Грозотто (СO), Італія / Via Nuova Provinciale – 23034 Grosotto (SO), Italy.