РОЗУМІН

ROSUMIN

Склад:

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 10 мг:                                                      

діюча речовина: мемантину гідрохлорид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить мемантину гідрохлориду 10 мг (mg);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна силіфікована, натрію кроскармелоза,

тальк, магнію стеарат, Instacoat Universal  White A05G10005.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 20 мг:

діюча речовина: мемантину гідрохлорид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить мемантину гідрохлориду 20 мг (mg);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна силіфікована, натрію кроскармелоза,

тальк, магнію стеарат, Instacoat Universal  Brown ICG-U-10338.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 10 мг: капсулоподібної форми таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого або майже білого кольору, з гравіюванням «CL 29» з одного боку і лінією поділу з обох боків;

таблетки по 20 мг: капсулоподібної форми таблетки, вкриті плівковою оболонкою, коричневого кольору, з гравіюванням «CL 30» з одного боку.

Фармакотерапевтична група.

Психоаналептики. Інші засоби для застосування у разі деменції. Мемантин.

Код ATХ N06D X01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Мемантин є потенціалзалежним помірно афінним неконкурентним антагоністом NMDA-рецепторів. Він модулює ефекти патологічно підвищеного тонічного рівня глутамату, який може призвести до нейронної дисфункції. У проявах симптомів і прогресуванні нейродегенеративної деменції важливу роль відіграє порушення глутаматергічної нейротрансмісії, особливо з участю NMDA (N-метил-D-аспартат)-рецепторів.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Мемантин має абсолютну біодоступність близько 100 %, час досягнення піка концентрації у плазмі крові (Tmax) становить від 3 до 8 годин. Ознак впливу їжі на абсорбцію мемантину не спостерігається.

Розподіл. Щоденні дози 20 мг спричиняють стабільну концентрацію мемантину у плазмі крові в діапазоні від 70 до 150 нг/мл (0,5–1 мкмоль), при цьому різниця може бути великою залежно від індивідуальних особливостей пацієнта. При застосуванні добових доз від 5 до 30 мг відношення вмісту препарату у цереброспінальній рідині і в сироватці крові становить 0,52. Близько 45 % мемантину зв’язується з білками плазми крові.

Біотрансформація. В організмі людини близько 80 % мемантину циркулює у вигляді початкової речовини. Основними метаболітами є: N-3,5-диметил-глюдантан, ізомерна суміш 4- та 6‑гідроксимемантину та 1-нітрозо-3,5-диметил-адамантан. Основні метаболіти не мають NMDA-антагоністичних властивостей. Участі цитохрому Р450 у метаболізмі in vitro не виявлено.

Елімінація. Мемантин виводиться моноекспоненціально із кінцевим t½ від 60 до 100 годин. У добровольців з нормальною функцією нирок загальний кліренс (Cltot) становить 170 мл/хв/1,73 м². Ниркова стадія фармакокінетики мемантину включає також канальцеву реабсорбцію.

Швидкість ниркової елімінації мемантину в умовах лужної реакції сечі може знижуватися у 7–9 разів. Олужнення сечі може відбуватися у результаті глибоких змін дієти, наприклад у разі заміни багатого м’ясними стравами раціону вегетаріанським, або внаслідок інтенсивного прийому антацидних шлункових засобів.

Лінійність. Фармакокінетика має лінійний характер у діапазоні доз 10–40 мг.

Фармакодинамічний/фармакокінетичний зв’язок

При дозі мемантину 20 мг на добу рівень вмісту у цереброспінальній рідині відповідає величині ki (константа гальмування) мемантину, що становить 0,5 мкмоль у ділянці фронтальної кори головного мозку людини.

Клінічні характеристики.

Показання.

Хвороба Альцгеймера від легкого ступеня до тяжких форм.

Протипоказання.

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якого компонента лікарського засобу.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Слід уникати одночасного застосування мемантину і амантадину через ризик фармакотоксичного психозу. Обидві сполуки є хімічно пов’язаними NMDA-антагоністами. Те ж саме стосується кетаміну і декстрометорфану. В одному опублікованому звіті зазначалося також про можливий ризик комбінації мемантину і фенітоїну.

Механізм дії передбачає можливе посилення ефектів L-допи, допамінергічних агоністів та антихолінергічних засобів при одночасному застосуванні таких NMDA-антагоністів, як мемантин. Можливим є послаблення ефектів барбітуратів та нейролептичних засобів. Сумісне застосування мемантину і спазмолітичних засобів, дантролену або баклофену може модифікувати їх ефекти і зумовити необхідність корекції доз.

Інші лікарські засоби, такі як циметидин, ранітидин, прокаїнамід, хінідин, хінін та нікотин, які використовують ту ж катіонну транспортну систему нирок, що й амантадин, можливо, також здатні взаємодіяти з мемантином, зумовлюючи потенційний ризик підвищення його вмісту у плазмі крові.

При сумісному призначенні мемантину з гідрохлоротіазидом (ГХТ) або будь-якою комбінацією з ГХТ можливе зниження рівня ГХТ у сироватці крові.

Були повідомлення про окремі випадки підвищення міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) при застосуванні мемантину пацієнтам, які приймають варфарин. Хоча причинний зв’язок не встановлений, необхідний ретельний моніторинг протромбінового часу або МНС у пацієнтів, які одночасно приймають пероральні антикоагулянти.

У ході фармакокінетичних досліджень з участю здорових добровольців суттєвих ефектів взаємодії мемантину з глібуридом/метформіном, донепезилом або галантаміном не виявили.

Мемантин in vitro не є інгібітором цитохрому P450 1A2, 2A6, 2C9, 2D6, 2E1, 3A, флавіновмісної монооксигенази, епоксид-гідролази або сульфатіону.

Особливості застосування.

Лікарський засіб слід з обережністю призначати пацієнтам, хворим на епілепсію, пацієнтам, які мають в анамнезі судоми, або пацієнтам, які мають фактори ризику розвитку епілепсії.

Слід уникати одночасного застосування з антагоністами N-метил-D-аспартату (NMDA), такими як амантадин, кетамін або декстрометорфан. Ці сполуки діють у тій самій системі рецепторів, що й мемантин, і, таким чином, можуть спричиняти небажані реакції (головним чином з боку центральної нервової системи), які можуть проявлятися частіше або сильніше.

Деякі фактори, що спричиняють підвищення рівня рН сечі, можуть потребувати ретельного моніторингу стану пацієнта. Це такі фактори, як суттєві зміни дієти, наприклад заміна багатого на м’ясні страви раціону вегетаріанським, або ж інтенсивний прийом алкілувальних антацидів. Крім того, рН сечі може підвищуватися через такі стани, як нирковий тубулярний ацидоз (НТА) та тяжкі інфекції сечового тракту, спричинені Proteus bacteria.

Із більшості клінічних досліджень були виключені пацієнти, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда, які мали декомпенсовану застійну серцеву недостатність (клас ІІІ–IV за функціональною класифікацією серцевої недостатності Нью-Йоркської асоціації кардіологів) або неконтрольовану артеріальну гіпертензію. Внаслідок цього наявні лише обмежені дані, отже пацієнтам із такими станами необхідний ретельний нагляд.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Клінічних даних щодо впливу мемантину при застосуванні його у період вагітності немає. Експериментальні дослідження на тваринах вказують на можливість уповільнення внутрішньоутробного росту при впливі концентрацій, ідентичних або дещо більших від тих, що застосовуються для людини. Потенційний ризик для людини невідомий. Мемантин не слід застосовувати у період вагітності, за винятком випадків, обумовлених чіткою та явною необхідністю.

Невідомо, чи відбувається екскреція мемантину у грудне молоко, що, однак, може мати місце, враховуючи ліофільність субстанції. Жінкам, які застосовують мемантин, слід утриматися від годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Хвороба Альцгеймера від середньої тяжкості до тяжких форм зазвичай обумовлює погіршення здатності керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами. Крім того, мемантин виявляє незначний або помірний вплив на швидкість реакції людини, тому амбулаторних пацієнтів слід попередити про необхідність дотримання особливої обережності при керуванні автотранспортом чи роботі з обладнанням.

Спосіб застосування та дози.

Лікування слід розпочинати та проводити під наглядом лікаря. Терапію потрібно розпочинати тільки за умови наявності опікуна, який буде регулярно контролювати прийом лікарського засобу пацієнтом.

Таблетки слід приймати 1 раз на добу кожного дня в один і той самий час. Таблетки можна приймати незалежно від вживання їжі.

Дорослі.

Максимальна добова доза становить 20 мг. З метою зниження ризику появи негативних реакцій підтримувальну дозу визначають шляхом поступового збільшення дози на 5 мг на тиждень протягом перших 3 тижнів таким чином:

1-й тиждень (1−7-й день): приймати по 5 мг на добу;

2-й тиждень (8−14-й день): приймати по 10 мг на добу;

3-й тиждень (15−21-й день): приймати по 15 мг на добу;

розпочинаючи з 4-го тижня: приймати 2 таблетки (20 мг на добу).

Рекомендована підтримувальна доза становить 20 мг на добу.

Тривалість лікування індивідуально визначає лікар, який повинен мати досвід діагностування та лікування хвороби Альцгеймера. Слід регулярно оцінювати переносимість та дозування мемантину, особливо протягом перших 3 місяців лікування. Надалі клінічний ефект мемантину і реакцію пацієнта на лікування слід оцінювати регулярно відповідно до діючих клінічних рекомендацій. Підтримувальне лікування можна продовжувати доти, доки терапевтичний ефект залишається сприятливим, а переносимість мемантину — доброю.

Слід розглянути можливість припинення лікування мемантином, якщо зникають ознаки терапевтичного ефекту або погіршується переносимість лікування.

Пацієнти літнього віку.

На основі результатів клінічних досліджень рекомендована доза для пацієнтів віком від 65 років становить 20 мг на добу (2 таблетки по 10 мг 1 раз на добу), як зазначено вище. Зниження функції нирок.

Для  пацієнтів із порушеннями функції  нирок легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 50−80 мл/хв) зниження дози лікарського засобу не потрібне. Пацієнтам із порушеннями функції нирок середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30−49 мл/хв) добову дозу слід зменшити до 10 мг. Дозу можна збільшити до 20 мг на добу за стандартною схемою, якщо негативних реакцій немає принаймні після 7 днів лікування. Пацієнтам із порушеннями функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну 5−29 мл/хв) добову дозу слід зменшити до 10 мг.

Зниження функції печінки.

Для пацієнтів із порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (А, B за класифікацією Чайлда — П’ю) корекція дози не потрібна. Застосування мемантину пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не рекомендується.

Діти.

Лікарський засіб не застосовують дітям у зв’язку з недостатністю даних щодо безпеки та ефективності його застосування.

Передозування.

Досвід обмежений.

Симптоми

Застосування відносно високих доз (200 мг та 105 мг на добу упродовж 3 днів) супроводжувалося такими симптомами, як відчуття стомленості, слабкості та/або діарея. Можлива відсутність будь-яких симптомів. У випадках передозування дозою, нижчою за 140 мг, або коли доза була невідома, у пацієнтів спостерігалися порушення з боку центральної нервової системи (ЦНС) (сплутаність свідомості, гіперсомнія, сонливість, запаморочення, ажитація, агресія, галюцинації та порушення ходи) та/або з боку шлунково-кишкового тракту (блювання та діарея).

Після передозування високою дозою мемантину (2000 мг) у пацієнта спостерігалися порушення з боку ЦНС (пацієнт знаходився у комі протягом 10 днів, а пізніше спостерігалися диплопія та ажитація). Після симптоматичного лікування та плазмаферезу пацієнт одужав без наслідків.

В іншому випадку передозування високою дозою пацієнт також вижив і одужав. Спостерігалися симптоми з боку ЦНС, такі як неспокій, психоз, зорові галюцинації, підвищення судомної готовності, сонливість, ступор і втрата свідомості.

Лікування

У разі передозування лікування повинно бути симптоматичним. Специфічного антидоту немає. Стандартні клінічні процедури, спрямовані на видалення препарату з організму пацієнта, — промивання шлунка, застосування активованого вугілля (переривання можливої ентерогепатичної рециркуляції). У разі необхідності слід застосувати такі процедури, як ацидифікація сечі, форсований діурез.

У разі наявності симптомів надмірної загальної стимуляції ЦНС необхідно призначити симптоматичне клінічне лікування.

Побічні реакції.

Під час клінічних досліджень мемантину загальна частота небажаних явищ не відрізнялася від такої на тлі прийому плацебо, а негативні явища зазвичай мали легкий або середній ступінь тяжкості.

Наведені нижче у таблиці побічні реакції спостерігалися під час клінічних досліджень і медичного застосування. За частотою побічні реакції розподілені на такі категорії: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (неможливо оцінити за наявними даними).

¹ Галюцинації переважно спостерігали у пацієнтів з тяжкою формою хвороби Альцгеймера.

² Повідомляли про окремі випадки у післяреєстраційний період.

Хвороба Альцгеймера пов’язана з депресією, суїцидальними ідеями та суїцидом. Про такі випадки також повідомляли при застосуванні мемантину у післяреєстраційний період.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 14 таблеток у блістері, по  2 блістери в картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Маклеодс Фармасьютикалс Лімітед.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Віледж Тхеда, ПО Лодхімайра, Техсіл Бадді, Дістрікт Солан, Хімачал Прадеш, 174101, Індія.