ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

МОРФІНУ СУЛЬФАТ РЕАКТ

(MORPHINE SULFATE REACT)

Склад:

діюча речовина: морфіну сульфат;

1 мл розчину містить морфіну сульфату 10 мг;

допоміжні речовини: натрію метабісульфіт (Е 233), динатрію едетат, натрію дигідрофосфат, динатрію гідрофосфат дигідрат, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: безбарвна або майже безбарвна рідина.

Фармакотерапевтична група. Анальгетики. Опіоїди. Код АТХ N02A A01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Морфін є повним агоністом опіоїдів і є відносно селективним щодо мю-опіоїдного рецептора, хоча він може зв’язуватися з іншими опіоїдними рецепторами у вищих дозах. Основною терапевтичною дією морфіну є аналгезія. Як і у всіх повних агоністів опіоїдів, для аналгезії морфіном немає крайового ефекту. Клінічно дозування титрують для забезпечення адекватної аналгезії, але воно може бути обмежене побічними реакціями, включаючи пригнічення дихання та центральної нервової системи (ЦНС).

Точний механізм аналгетичної дії невідомий. Однак специфічні опіоїдні рецептори ЦНС для ендогенних сполук з опіоїдною активністю були ідентифіковані в усьому головному та спинному мозку і, як вважається, відіграють певну роль у знеболювальних ефектах морфіну.

Вплив на центральну нервову систему

Морфіну сульфат пригнічує дихання шляхом безпосередньої дії на дихальні центри стовбура головного мозку, що включає зниження реакції дихальних центрів стовбура мозку як на підвищення напруги вуглекислого газу, так і на електричну стимуляцію.

Морфін викликає міоз, навіть у повній темряві. Звуження зіниць є ознакою передозування опіоїдами, однак не є патогномонічним симптомом (наприклад, ураження варолієвого моста геморагічного або ішемічного походження можуть викликати подібні симптоми). При гіпоксії внаслідок передозування спостерігається виражений мідріаз, а не міоз.

Вплив на шлунково-кишковий тракт та інші гладкі м’язи

Морфін підвищує тонус гладкої мускулатури антрального відділу шлунка та дванадцятипалої кишки, таким чином зменшуючи їх моторику. Процеси травлення в тонкому кишечнику сповільнюються, а пропульсивні скорочення зменшуються. Пропульсивні перистальтичні хвилі в товстій кишці зменшуються, при цьому тонус може підвищуватися аж до спазму, що призводить до запорів. Інші опіоїдні ефекти можуть включати зменшення секреції жовчі та підшлункової залози, спазм сфінктера Одді та тимчасове підвищення рівня амілази в сироватці крові.

Вплив на серцево-судинну систему

Морфін викликає периферичну вазодилатацію, що може призвести до ортостатичної гіпотензії або синкопе. Прояви вивільнення гістаміну та/або периферичної вазодилатації можуть включати свербіж, почервоніння, почервоніння очей, підвищену пітливість та/або ортостатичну гіпотензію.

Вплив на ендокринну систему

Опіоїди пригнічують секрецію адренокортикотропного гормону (АКТГ), кортизолу та лютеїнізуючого гормону (ЛГ) у людини. Вони також стимулюють секрецію пролактину, гормону росту (ГР) і панкреатичну секрецію інсуліну та глюкагону.

Тривале застосування опіоїдів може впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-гонадальну вісь, що призводить до андрогенної недостатності, яка може проявлятися зниженням лібідо, імпотенцією, еректильною дисфункцією, аменореєю або безпліддям. Причинно-наслідковий зв’язок прийому опіоїдних анальгетиків та клінічного синдрому гіпогонадизму невідомий, оскільки належний контроль різних медичних, фізичних, побутових та фізіологічних стрес-факторів, що можуть впливати на рівень гонадних гормонів, у рамках проведених дотепер досліджень не проводився (див. розділ «Побічні реакції»).

Вплив на імунну систему

Було показано, що опіоїди чинять різноманітний вплив на компоненти імунної системи в дослідженнях in vitro та на тваринних моделях. Клінічна значущість цих даних невідома. Загалом, вплив опіоїдів, як видається, є помірно імуносупресивним.

Взаємозв’язок між дозою та ефективністю

Мінімальна ефективна аналгетична доза значно варіюватиметься у різних пацієнтів, особливо серед пацієнтів, які раніше отримували лікування агоністами опіоїдів. Мінімальна ефективна аналгетична доза морфіну для будь-якого окремого пацієнта може з часом збільшуватися через посилення болю, розвиток нового больового синдрому та/або розвиток толерантності до анальгетиків (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Взаємозв’язок між дозою та побічними реакціями

Існує зв’язок між підвищенням концентрації морфіну сульфату в плазмі крові та збільшенням частоти дозозалежних побічних реакцій, пов’язаних з опіоїдами, таких як нудота, блювання, вплив на ЦНС та пригнічення дихання. У пацієнтів, толерантних до опіоїдів, ситуація може змінюватися внаслідок розвитку толерантності до побічних реакцій, пов’язаних з опіоїдами (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Фармакокінетика.

Розподіл

Об’єм розподілу після парентерального введення становить від 1,0 до 4,7 л/кг. Зв’язування з білками становить приблизно 36 %, а зв’язування з м’язовою тканиною – 54 %. При введенні поза ЦНС через гематоенцефалічний бар’єр концентрація морфіну в плазмі крові залишається вищою, ніж відповідні рівні морфіну в спинномозковій рідині.

Метаболізм та елімінація

Загальний плазмовий кліренс морфіну коливається від 0,9 до 1,2 л/кг/год у післяопераційних пацієнтів, але демонструє значну міжіндивідуальну варіабельність.

Основним шляхом кліренсу є печінкова глюкуронізація до морфін-3-глюкуроніду, який є фармакологічно неактивним.

Основним шляхом виведення кон’югату є нирки, при цьому 2–12 % виводиться в незміненому вигляді із сечею. Приблизно 10 % виводиться з калом. Кінцевий період напіввиведення зазвичай становить від 1,5 до 4,5 годин, хоча довший період напіввиведення спостерігався, коли рівень морфіну контролювався протягом тривалого періоду за допомогою надчутливих методів радіоімуноаналізу. Прийнятий період напіввиведення у здорових осіб становить від 1,5 до 2 годин.

Особливі групи пацієнтів

Стать. Хоча в літературі є дані щодо більшого постопераційного застосування ін’єкцій морфіну сульфату у чоловіків порівняно з жінками, клінічно значущі відмінності в результатах знеболення та фармакокінетичних параметрах не були послідовно продемонстровані. Деякі дослідження показали підвищену чутливість жінок порівняно з чоловіками до побічних ефектів ін’єкцій морфіну сульфату, включаючи пригнічення дихання.

Порушення функції печінки. Фармакокінетика морфіну змінюється у пацієнтів із цирозом печінки. Було виявлено зниження кліренсу з відповідним збільшенням періоду напіввиведення. Співвідношення AUC метаболітів морфіну M3G (морфін-3-глюкуронід) та M6G (морфін-6-глюкуронід) до морфіну також знижувалося у таких хворих, що, відповідно, вказує на зниження метаболічної активності. Адекватні дослідження фармакокінетики морфіну у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не проводились.

Порушення функції нирок. Фармакокінетика морфіну змінюється у пацієнтів із нирковою недостатністю. AUC збільшується, кліренс зменшується, а метаболіти M3G та M6G можуть накопичуватися до значно вищого рівня у плазмі крові пацієнтів із нирковою недостатністю порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Адекватні дослідження фармакокінетики морфіну у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок не проводились.

Клінічні характеристики.

Показання.

Ін’єкції морфіну сульфату показані для лікування болю, достатньо сильного, щоб потребувати опіоїдного анальгетику, та для якого альтернативні методи лікування є недостатніми.

Обмеження щодо застосування

Через ризики звикання, зловживання та неправильного застосування опіоїдів, які можуть виникнути при будь-якому дозуванні або тривалості (див. розділ «Особливості застосування»), ін’єкції морфіну сульфату слід застосовувати лише для пацієнтів, які мають непереносимість або очікувану непереносимість, а також неможливість (у т. ч. очікувану) адекватного знеболення при альтернативних варіантах лікування (наприклад, неопіоїдні анальгетики або комбіновані препарати опіоїдів).

Ін’єкції морфіну сульфату не слід застосовувати протягом тривалого періоду часу, за винятком випадків, коли біль залишається достатньо сильним, що вимагає застосування опіоїдного анальгетика, і для яких альтернативні варіанти лікування залишаються недостатніми.

Протипоказання.

• Значне пригнічення дихання (див. розділ «Особливості застосування»).
• Гостра або тяжка бронхіальна астма за відсутності моніторингу стану або необхідного реанімаційного обладнання (див. розділ «Особливості застосування»).
• Одночасне застосування інгібіторів моноаміноксидази (MAO) або їх застосування протягом останніх 14 днів (див. розділ «Особливості застосування»).
• Відома або підозрювана непрохідність кишечнику, включаючи паралітичну (див. розділ «Особливості застосування»).
• Гіперчутливість до морфіну (наприклад, анафілаксія) (див. розділ «Побічні реакції»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

У таблиці наведено клінічно значущі лікарські взаємодії з ін’єкціями морфіну сульфату.

Бензодіазепіни та інші депресанти ЦНС
Клінічний вплив:	Через адитивний фармакологічний ефект одночасне застосування бензодіазепінів або інших депресантів ЦНС, включаючи алкоголь, може збільшити ризик артеріальної гіпотензії, пригнічення дихання, глибокої седації, коми та смерті (див. розділ «Особливості застосування»).
Заходи:	Потрібно уникати одночасного призначення цих препаратів, окрім випадків, коли альтернативні методи лікування є недостатніми. Слід обмежувати дози та тривалість застосування до мінімально необхідних. Також слід ретельно спостерігати за пацієнтами щодо ознак пригнічення дихання та седації.

Приклади:	Бензодіазепіни та інші седативні/снодійні препарати, анксіолітики, транквілізатори, міорелаксанти, загальні анестетики, фенотіазини, антигіпертензивні лікарські засоби, габапентин або прегабалін, антипсихотики, інші опіоїди, алкоголь.
Серотонінергічні препарати
Клінічний вплив:	Одночасне застосування опіоїдів з іншими препаратами, що впливають на серотонінергічну нейротрансмітерну систему, призводило до розвитку серотонінового синдрому.
Заходи:	Якщо одночасне застосування є обґрунтованим, слід ретельно спостерігати за пацієнтом, особливо на початку лікування та під час корекції дози. У разі підозри на серотоніновий синдром потрібно припинити застосування ін’єкцій морфіну сульфату.
Приклади:	Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН), трициклічні антидепресанти (ТЦА), триптани, антагоністи 5-HT3 рецепторів, препарати, що впливають на серотонінергічну нейротрансмітерну систему (наприклад, міртазапін, тразодон, трамадол), деякі міорелаксанти (наприклад, циклобензаприн, метаксалон), інгібітори МАО (ті, що призначені для лікування психічних розладів, а також інші, такі як лінезолід та внутрішньовенний метиленовий синій).
Інгібітори МАО
Клінічний вплив:	Взаємодія інгібіторів МАО з опіоїдами може проявлятися як серотоніновий синдром або опіоїдна токсичність (наприклад, пригнічення дихання, кома) (див. розділ «Особливості застосування»).
Заходи:	Не застосовувати ін’єкції морфіну сульфату пацієнтам, які приймають інгібітори МАО, або протягом 14 днів після припинення такого лікування. Якщо необхідно терміново застосувати опіоїд, слід використовувати пробні дози та часте титрування малих доз інших опіоїдів (таких як оксикодон, оксиморфон, гідрокодон або бупренорфін) для лікування болю, ретельно контролюючи артеріальний тиск та ознаки й симптоми пригнічення ЦНС і дихання.
Приклади:	Фенелзин, транілципромін, лінезолід.
Опіоїдні анальгетики змішаної дії (агоністи-антагоністи) та парціальні агоністи
Клінічний вплив:	Можуть зменшити аналгетичний ефект ін’єкцій морфіну сульфату та/або спровокувати симптоми відміни.
Заходи:	Уникати одночасного застосування.
Приклади:	Буторфанол, налбуфін, пентазоцин, бупренорфін.
Міорелаксанти
Клінічний вплив:	Морфін може посилити нервово-м’язову блокаду, спричинену скелетними міорелаксантами, та призвести до посилення пригнічення дихання.
Заходи:	Слідкувати за пацієнтами щодо ознак пригнічення дихання, які можуть бути сильнішими, ніж очікувалося, та зменшувати дозу ін’єкцій морфіну сульфату та/або міорелаксанту за необхідності.
Циметидин
Клінічний вплив:	Повідомлялося про поодинокі випадки розвитку апное, сплутаності свідомості та м’язових посмикувань при одночасному застосуванні ін’єкцій морфіну сульфату та циметидину.
Заходи:	Слідкувати за пацієнтами щодо ознак посилення пригнічення дихання та ЦНС при одночасному застосуванні циметидину з ін’єкціями морфіну сульфату.
Діуретики
Клінічний вплив:	Опіоїди можуть знижувати ефективність діуретиків, стимулюючи вивільнення антидіуретичного гормону.
Заходи:	Слідкувати за пацієнтами щодо ознак зниження діурезу та/або впливу на артеріальний тиск та збільшувати дозу діуретика за необхідності.
Антихолінергічні препарати
Клінічний вплив:	Одночасне застосування може збільшити ризик затримки сечі та/або сильного запору, що може призвести до паралітичної непрохідності кишечнику.
Заходи:	Слідкувати за пацієнтами щодо ознак затримки сечі або зниження моторики шлунка при одночасному застосуванні ін’єкцій морфіну сульфату з антихолінергічними препаратами.
Пероральні інгібітори P2Y12
Клінічний вплив:	Одночасне застосування пероральних інгібіторів P2Y12 та внутрішньовенного морфіну сульфату може зменшити абсорбцію та пікову концентрацію пероральних інгібіторів P2Y12 та затримати початок антитромбоцитарного ефекту.
Заходи:	У разі гострого коронарного синдрому, що потребує одночасного введення внутрішньовенного морфіну сульфату, слід розглянути можливість застосування парентерального антитромбоцитарного засобу.
Приклади:	Клопідогрель, прасугрель, тикагрелор.

Особливості застосування.

Розлади, пов’язані зі вживанням опіоїдів (зловживання та залежність)

Пацієнти, що застосовують морфіну сульфат, мають ризик виникнення залежності, зловживання або неправильного застосування.

Хоча ризик виникнення залежності у кожної особи різний, він може виникати навіть у пацієнтів, яким належним чином призначено ін’єкції морфіну сульфату. Звикання може виникати як при рекомендованих дозах, так і при неправильному застосуванні або зловживанні препаратом.

Толерантність і фізична та/або психологічна залежність можуть розвинутися після повторного застосування опіоїдів, таких як морфіну сульфат.

Повторне застосування морфіну сульфату може призвести до розладів, пов’язаних із вживанням опіоїдів (РВО). Вища доза та довша тривалість лікування опіоїдами може збільшити ризик розвитку РВО.

Зловживання або навмисне неправильне застосування морфіну сульфату може призвести до передозування та/або летального наслідку.

Необхідно оцінити ризик опіоїдної залежності, зловживання або неправильного застосування у кожного пацієнта, перш ніж призначати морфіну сульфат, а також спостерігати за кожним пацієнтом, що отримує морфін, щодо розвитку цих форм поведінки та станів. Однак потенційні ризики не повинні перешкоджати належному лікуванню болю у будь-якого конкретного пацієнта.

Ризик розвитку РВО підвищується у пацієнтів з наявністю в особистому або сімейному анамнезі (батьків або братів і сестер) розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин (у т. ч. розлади, пов’язані із вживанням наркотиків або алкоголю), у тих, хто зараз вживає тютюнові вироби, або у пацієнтів із наявними іншими психічними розладами (наприклад, глибока депресія, тривога та розлади особистості).

Перед початком та під час лікування морфіном сульфату слід обговорити із пацієнтом цілі лікування та схему припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Перед початком і під час лікування пацієнта також слід поінформувати про ризики та ознаки РВО. Пацієнтам потрібно порекомендувати звернутися до лікаря у разі появи таких ознак.

Пацієнтам із підвищеним ризиком РВО можуть бути призначені опіоїди, такі як ін’єкції морфіну сульфату, але застосування їх у таких пацієнтів вимагає інтенсивного нагляду щодо належного застосування та ознак залежності, зловживання чи неправильного застосування.

Всі пацієнти повинні перебувати під наглядом для виявлення ознак наркозалежної поведінки (наприклад, занадто ранні запити на отримання додаткової дози). Це включає перевірку супутнього прийому опіоїдів та психоактивних лікарських засобів (наприклад, бензодіазепінів). Пацієнтам із ознаками та симптомами РВО слід розглянути можливість консультації з наркологом.

Загрозливе для життя пригнічення дихання

Повідомлялося про серйозні, небезпечені для життя або летальні випадки пригнічення дихання, навіть при застосуванні опіоїдів згідно рекомендацій. Пригнічення дихання, якщо його не виявити й не почати лікувати негайно, може призвести до зупинки дихання і смерті. Лікування пригнічення дихання може включати ретельний нагляд, підтримуючі заходи, а також застосування антагоністів опіоїдних рецепторів, залежно від клінічного стану пацієнта. Затримка вуглекислого газу (СО2) внаслідок пригнічення дихання, спричиненого опіоїдами, може посилити седативний ефект.

Хоча серйозне, загрозливе для життя пригнічення дихання, яке також може призвести до летального наслідку, може виникнути в будь-який момент протягом застосування морфіну сульфату, найбільший ризик спостерігається на початку терапії або після підвищення дози. Затримка максимального ефекту з боку ЦНС при швидкому внутрішньовенному введенні морфіну сульфату (30 хв) може призвести до передозування, при цьому пригнічення дихання може бути серйозним і вимагати втручання (див. розділ «Передозування»).

Для зниження ризику пригнічення дихання важливе значення мають правильне дозування та титрування ін’єкцій морфіну сульфату. Завищення дози морфіну при переведенні пацієнтів з іншого опіоїдного засобу може призвести до летального передозування при прийомі першої дози.

Розлади дихання під час сну

Опіоїди можуть викликати розлади дихання, пов’язані зі сном, включаючи центральне апное сну (ЦАС) та гіпоксемію під час сну. Застосування опіоїдів підвищує ризик виникнення ЦАС та є дозозалежним. У пацієнтів із ЦАС слід розглянути можливість зниження дози опіоїдів (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Одночасне застосування з бензодіазепінами або іншими депресантами ЦНС

Глибока седація, пригнічення дихання, кома та смерть можуть виникнути внаслідок одночасного застосування морфіну із бензодіазепінами та/або іншими депресантами ЦНС (наприклад, небензодіазепінові седативні/снодійні засоби, анксіолітики, транквілізатори, міорелаксанти, загальні анестетики, нейролептики, інші опіоїди, алкоголь). Тому одночасне призначення цих препаратів можливе тільки у випадках, коли альтернативні варіанти лікування є недостатніми.

Обсерваційні дослідження показали, що одночасне застосування опіоїдних анальгетиків та бензодіазепінів підвищує ризик смертності, пов’язаної з прийомом лікарських засобів, порівняно із застосуванням лише опіоїдних анальгетиків. У зв’язку зі схожими фармакологічними властивостями доцільно очікувати подібних ризиків при одночасному застосуванні інших препаратів, що пригнічують ЦНС, з опіоїдними анальгетиками (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Необхідно призначати найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду одночасного застосування у разі прийняття рішення щодо призначення бензодіазепіну або іншого препарату-депресанту ЦНС одночасно з опіоїдним анальгетиком. Пацієнтам, які вже отримують опіоїдний анальгетик, призначають нижчу початкову дозу бензодіазепіну або іншого депресанту ЦНС, ніж та, яку призначають без опіоїдного анальгетику, та титрують її відповідно до клінічного ефекту. При призначенні опіоїдного анальгетику пацієнтові, який вже застосовує бензодіазепін або інший препарат, що пригнічує ЦНС, призначають нижчу початкову дозу опіоїдного анальгетику та титрують її відповідно до клінічного ефекту. Пацієнтів слід ретельно контролювати на наявність симптомів пригнічення дихання та седації.

Пацієнтів та осіб, що за ними доглядають, слід проінформувати про ризик пригнічення дихання та седації при застосуванні ін’єкцій морфіну сульфату із бензодіазепінами або іншими депресантами ЦНС, включно з алкоголем та забороненими наркотиками. Слід проінформувати пацієнтів про необхідність утримання від керування автомобілем або управління складними механізмами доти, доки ефект від одночасного застосування морфіну з бензодіазепіном або іншими депресантами ЦНС не буде визначено. Необхідно перевіряти пацієнтів щодо ризику розвитку порушень, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин, включаючи зловживання та неправильне застосування опіоїдів, та попереджати їх про ризик передозування і смерті, пов’язаний із використанням додаткових депресантів ЦНС, у т. ч. алкоголю і заборонених наркотиків (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Розлади серцево-судинної системи

У той час як низькі дози внутрішньовенного морфіну сульфату мало впливають на серцево-судинну стабільність, високі дози викликають збудження внаслідок симпатичної гіперактивності та підвищення рівня катехоламінів у кровообігу. Ін’єкції налоксону та реанімаційне обладнання повинні бути доступними у випадку небезпечних для життя або серйозних побічних реакцій на початку терапії морфіном.

Опіоїд-індукована гіпералгезія та алодинія

Гіпералгезія, індукована опіоїдами (ОІГ) – це парадоксальна реакція на опіоїд, при якій відчуття болю посилюється, незважаючи на стабільний або підвищений вплив опіоїдів. Це інше явище, ніж толерантність, що вимагає більш високих доз опіоїдів для досягнення такого ж знеболюючого ефекту або для лікування періодичного болю. Симптоми ОІГ включають (але можуть не обмежуватися ними) підвищення рівня болю при збільшенні дози опіоїдів, зниження рівня болю при зниженні дози опіоїдів, або біль від звичайних небольових подразників (алодинія). Ці симптоми можуть вказувати на ОІГ лише у випадку, якщо немає доказів основного прогресування захворювання, толерантності до опіоїдів, синдрому відміни або залежної поведінки.

Повідомлялося про випадки ОІГ як при короткочасному, так і при тривалому застосуванні опіоїдів. Хоча механізм розвитку ІОГ до кінця не вивчений, припускають, що в ньому задіяні численні біохімічні шляхи.

Медична література вказує на значний біологічний зв’язок між опіоїдними анальгетиками, ОІГ та алодинією. Якщо у пацієнта є підозра на ОІГ, необхідно розглянути можливість відповідного зменшення дози поточного опіоїдного анальгетику або ротації опіоїдів (безпечного переведення пацієнта на інший опіоїдний препарат) (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнти із хронічною хворобою легень

Застосування ін’єкцій морфіну сульфату пацієнтам із гострою або тяжкою бронхіальною астмою в умовах без контролю або за відсутності реанімаційного обладнання протипоказане.

Пацієнти зі значним ступенем хронічної обструктивної хвороби легень або легеневим серцем, а також пацієнти зі значно зниженою ємністю легень, гіпоксією, гіперкапнією або існуючим пригніченням дихання мають підвищений ризик зниження активності дихального центру, включно з апное, навіть при застосуванні рекомендованих доз морфіну сульфату.

Загрозливе для життя пригнічення дихання у пацієнтів літнього віку, з кахексією або ослаблених пацієнтів

Загрозливе для життя пригнічення дихання частіше виникає у пацієнтів літнього віку, пацієнтів з кахексією або ослаблених пацієнтів через можливі зміни фармакокінетичних параметрів або зміни кліренсу порівняно з молодшими чи здоровішими пацієнтами. Слід ретельно спостерігати за такими пацієнтами, особливо на початку лікування, при підвищенні дози морфіну сульфату, а також при одночасному його введенні з іншими препаратами, що пригнічують дихання. Крім того, необхідно розглянути можливість застосування неопіоїдних анальгетиків у цих пацієнтів.

Взаємодія з інгібіторами моноаміноксидази (МАО)

Інгібітори МАО можуть потенціювати ефекти морфіну, включаючи пригнічення дихання, кому та сплутаність свідомості. Тому ін’єкції морфіну сульфату не слід застосовувати пацієнтам, які приймають інгібітори МАО, або протягом 14 днів після припинення такого лікування.

Недостатність надниркових залоз

Повідомлялося про випадки недостатності надниркових залоз при вживанні опіоїдів, частіше після більш ніж одного місяця застосування. Прояви недостатності надниркових залоз можуть включати неспецифічні симптоми та ознаки, у т. ч. нудоту, блювання, анорексію, втому, слабкість, запаморочення та низький артеріальний тиск. При підозрі на такий стан необхідно якомога швидше провести діагностичне обстеження. При підтвердженні недостатності надниркових залоз слід розпочати лікування фізіологічними замісними дозами кортикостероїдів. Пацієнтам поступово припиняють застосування опіоїдних анальгетиків, щоб функції надниркових залоз відновилися, та продовжують терапію кортикостероїдами до повного відновлення функції кори надниркових залоз. Можна спробувати перейти на інші опіоїдні анальгетики, оскільки повідомлялося про декілька випадків переходу на інший опіоїдний анальгетик без рецидиву недостатності надниркових залоз. З наявних даних невідомо, які саме опіоїдні анальгетики з більшою ймовірністю асоціюються із недостатністю надниркових залоз.

Тяжка артеріальна гіпотензія

Розчин для ін’єкцій морфіну сульфат може спричинити тяжку артеріальну гіпотензію, включно з ортостатичною гіпотензією та синкопе, в амбулаторних пацієнтів. Існує підвищений ризик у пацієнтів, чия здатність підтримувати артеріальний тиск вже була порушена зменшенням об’єму крові або одночасним застосуванням певних препаратів, що пригнічують ЦНС, наприклад фенотіазинів або загальних анестетиків (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Цих пацієнтів слід контролювати на ознаки артеріальної гіпотензії після початку лікування або титрування дози морфіну сульфату. У пацієнтів із циркуляторним шоком морфіну сульфат може викликати розширення судин, що може додатково знизити серцевий викид та артеріальний тиск. Слід уникати застосування ін’єкцій морфіну сульфату пацієнтам із циркуляторним шоком.

Пацієнти із підвищеним внутрішньочерепним тиском, пухлинами мозку, травмою голови або порушеннями свідомості

У пацієнтів, схильних до внутрішньочерепних ефектів затримки СО2 (наприклад, з ознаками підвищення внутрішньочерепного тиску або пухлинами мозку), морфіну сульфат може зменшити активність дихального центру, а пов’язана з цим затримка СО2 може ще більше підвищити внутрішньочерепний тиск. Таких пацієнтів слід контролювати на наявність ознак седації та пригнічення дихання, особливо на початку терапії морфіном.

Опіоїдні анальгетики також можуть маскувати клінічний перебіг хвороби у пацієнтів із черепно-мозковою травмою. Слід уникати застосування ін’єкцій морфіну у пацієнтів із порушеннями свідомості або коматозним станом.

Пацієнти із захворюваннями шлунково-кишкового тракту

Морфіну сульфат протипоказаний пацієнтам із відомою або підозрюваною шлунково-кишковою непрохідністю, включаючи паралітичний ілеус.

Морфін може спричинити дисфункцію та спазм сфінктера Одді, таким чином підвищуючи внутрішньочеревний тиск і збільшуючи ризик виникнення симптомів з боку жовчовивідних шляхів та панкреатиту. Опіоїди можуть також спричинити підвищення рівня амілази в сироватці крові. Необхідний нагляд за пацієнтами із захворюваннями жовчовивідних шляхів, включаючи гострий панкреатит, щодо погіршення симптомів.

Підвищений ризик судом у пацієнтів із судомними розладами

Ін’єкції морфіну сульфату можуть збільшити частоту нападів у пацієнтів із судомними розладами та збільшити ризик судом за інших клінічних умов, асоційованих із судомами. Пацієнтів із судомними розладами в анамнезі слід контролювати щодо ознак погіршення контролю над нападами під час ін’єкційної терапії морфіном сульфату.

Тяжкі шкірні побічні реакції (ТШПР)

Повідомлялося про гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), який може становити загрозу для життя або призвести до летального наслідку, у зв’язку із застосуванням морфіну. Більшість цих реакцій виникали протягом перших 10 днів лікування. Пацієнтів слід проінформувати про ознаки та симптоми ГГЕП та порадити їм звернутися за медичною допомогою у разі виникнення таких симптомів.

Якщо з’являються ознаки та симптоми, що вказують на ці шкірні реакції, морфін слід відмінити та розглянути можливість альтернативного лікування.

Відміна препарату

Слід уникати застосування змішаних опіоїдних анальгетиків групи агоністів-антагоністів (наприклад, пентазоцину, налбуфіну та буторфанолу) або часткових агоністів (наприклад, бупренорфіну) у пацієнтів, які отримують повний анальгетик опіоїдного агоніста, включаючи ін’єкції морфіну сульфату. У цих пацієнтів змішані агоністи-антагоністи та часткові агоністичні анальгетики можуть зменшувати аналгетичний ефект та/або викликати симптоми відміни (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При припиненні застосування ін’єкцій морфіну сульфату у фізично залежного пацієнта слід поступово знижувати дозу (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Не слід різко припиняти ін’єкцій морфіну сульфату таким пацієнтам.

Відміна може бути спровокована прийомом антагоністів опіатних рецепторів (наприклад, налоксону), змішаних анальгетиків агоністів/антагоністів (наприклад, пентазоцину, буторфанолу, налбуфіну) або часткових агоністів (наприклад, бупренорфіну). Фізична залежність може виникнути в клінічно значущій формі лише через декілька днів або тижнів безперервного застосування.

Через ризик виникнення синдрому відміни ін’єкції морфіну сульфату не слід раптово припиняти у пацієнтів із фізичною залежністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Синдром відміни зазвичай характеризується неспокоєм, сльозотечею, ринореєю, підвищеним потовиділенням, ознобом, міалгією та мідріазом. Також можуть спостерігатися інші симптоми, у т. ч. дратівливість, тривожність, біль у спині та суглобах, слабкість, спазми у животі, безсоння, нудота, анорексія, блювання, діарея, підвищення артеріального тиску, частоти дихання або серцевих скорочень.

Немовлята, народжені матерями, фізично залежними від опіоїдів, також будуть фізично залежними та можуть мати проблеми з диханням та ознаки відміни.

Канцерогенність

Довготривалі дослідження на тваринах з метою оцінки канцерогенного потенціалу морфіну не проводилися.

Допоміжні речовини

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію. Морфіну сульфат Реакт містить натрію метабісульфіт (Е 233). Натрію метабісульфіт рідко може спричиняти реакції гіперчутливості та бронхоспазм.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Застосування опіоїдних анальгетиків протягом тривалого періоду вагітності може спричинити неонатальний синдром відміни опіоїдів.

Відсутні доступні дані щодо застосування ін’єкцій морфіну сульфату вагітним жінкам для оцінки ризику, пов’язаного з препаратом, щодо серйозних вроджених вад розвитку та викидня або несприятливих наслідків для матері. Є повідомлення про несприятливі наслідки, пов’язані з впливом опіоїдних анальгетиків на плід. Опубліковані дослідження застосування морфіну під час вагітності не показали чіткого зв’язку між морфіном та серйозними вродженими вадами розвитку. В опублікованих дослідженнях репродуктивності на тваринах підшкірне введення морфіну на ранніх термінах вагітності викликало дефекти нервової трубки (екзенцефалію та краніосхізис) при дозах, що в 5 та 16 разів перевищували добову дозу для людини 60 мг, розраховану за площею поверхні тіла (HDD), у хом’яків та мишей відповідно, зниження маси тіла плода та збільшення частоти абортів при дозі, що в 0,4 раза перевищувала HDD у кроликів, затримку росту при дозі, що в 6 разів перевищувала HDD у щурів, та зрощення осьового скелета та крипторхізм при дозі, що в 16 разів перевищувала HDD у мишей. Введення морфіну сульфату вагітним щурам під час органогенезу та в період лактації призводило до ціанозу, гіпотермії, зменшення маси мозку, смертності дитинчат, зменшення маси тіла та несприятливого впливу на репродуктивні тканини при дозах, що в 3–4 рази перевищували HDD; та довгострокових нейрохімічних змін у мозку потомства, які корелюють зі зміненими поведінковими реакціями, що зберігаються протягом дорослого життя, при експозиціях, порівнянних та менших за HDD. На основі даних, отриманих на тваринах, необхідно попередити вагітних жінок про потенційний ризик для плода.

Фоновий ризик великих вроджених вад та викидня невідомий. Усі вагітності мають фоновий ризик вроджених вад розвитку, викидня або інших несприятливих наслідків. У загальній популяції США передбачуваний фоновий ризик великих вроджених вад і викидня при клінічно визнаних вагітностях становить від 2 до 4 % та від 15 до 20 % відповідно.

Пологи. Опіоїди проникають через плаценту та можуть викликати пригнічення дихання та психофізіологічні ефекти у новонароджених. Антагоніст опіоїдів, такий як налоксон, повинен бути доступним для усунення спричиненого опіоїдами пригнічення дихання у новонародженого. Ін’єкції морфіну сульфату не рекомендуються для застосування жінкам під час та безпосередньо перед пологами, коли застосування анальгетиків короткої дії або використання інших методів знеболення є більш доцільним. Опіоїдні анальгетики, включаючи ін’єкції морфіну сульфату, можуть подовжити пологи через дії, які тимчасово зменшують силу, тривалість та частоту маткових скорочень. Однак цей ефект не є постійним і може бути компенсований збільшенням швидкості розкриття шийки матки, що сприяє скороченню пологів. Потрібно слідкувати за новонародженими, які зазнали впливу опіоїдних анальгетиків під час пологів, щодо ознак надмірної седації та пригнічення дихання.

Несприятливі реакції у плода/новонародженого. Застосування опіоїдних анальгетиків протягом тривалого періоду вагітності з медичною або немедичною метою може призвести до фізичної залежності у новонародженого та неонатального синдрому відміни опіоїдів незабаром після народження. Неонатальний синдром відміни опіоїдів, на відміну від синдрому відміни у дорослих, може бути небезпечним для життя, якщо його не розпізнати і не лікувати, і вимагає лікування відповідно до протоколів, розроблених експертами з неонатології. Неонатальний синдром відміни проявляється дратівливістю, гіперактивністю та порушенням сну, частим плачем, тремором, блюванням, діареєю та недостатнім набором маси тіла. Початок, тривалість та тяжкість неонатального синдрому відміни залежать від конкретного використаного опіоїду, тривалості застосування, часу та кількості останнього застосування матір’ю та швидкості виведення препарату новонародженим. Потрібно слідкувати за новонародженими щодо ознак неонатального синдрому відміни опіоїдів та вживати відповідних заходів.

Необхідно повідомити вагітним жінкам, які використовують опіоїди протягом тривалого періоду часу, про ризик розвитку неонатального синдрому відміни опіоїдів та забезпечити доступність лікування новонародженого експертами-неонатологами під час пологів.

Період годування груддю. Морфін проникає в грудне молоко. Опубліковані дослідження лактації повідомляють про різну концентрацію морфіну в грудному молоці при введенні морфіну негайного вивільнення матерям, що годують груддю, у ранньому післяпологовому періоді зі співвідношенням AUC морфіну у молоці та у плазмі крові 2,5:1, виміряним в одному дослідженні лактації. Однак недостатньо інформації для визначення впливу морфіну на немовля, яке перебуває на грудному вигодовуванні, та впливу морфіну на утворення грудного молока. Дослідження лактації з ін’єкціями морфіну сульфату не проводилися, інформація про вплив препарату на немовля, яке перебуває на грудному вигодовуванні, або про вплив препарату на утворення грудного молока відсутня.

Перед призначенням матері морфіну сульфату під час грудного вигодовування необхідно ретельно оцінити ризик будь-яких потенційних побічних ефектів для новонародженого і потребу матері в ін’єкціях препарату та її стан.

Необхідно ретельно спостерігати за немовлятами, які зазнають впливу ін’єкцій морфіну сульфату через грудне молоко, щодо надмірної седації та пригнічення дихання. У немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, можуть виникнути симптоми відміни при припиненні введення морфіну матері або при припиненні грудного вигодовування.

Фертильність. Тривале застосування опіоїдів може спричинити зниження фертильності у жінок та чоловіків репродуктивного віку. Невідомо, чи є цей вплив на фертильність оборотним.

В опублікованих дослідженнях на тваринах введення морфіну негативно впливало на фертильність та репродуктивні кінцеві точки у самців щурів та подовжувало еструсний період у самок щурів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Ін’єкції морфіну сульфату можуть погіршувати розумові або фізичні здібності, необхідні для виконання потенційно небезпечних видів діяльності, таких як керування транспортними засобами або робота з механізмами. Необхідно попередити пацієнтів про заборону керування транспортними засобами або роботи з небезпечними механізмами, доки вони не переконаються у відсутності негативного впливу препарату на їхню здатність до концентрації та реакції.

Спосіб застосування та дози.

Важливі інструкції щодо дозування та способу застосування

• Помилки при дозуванні можуть призвести до випадкового передозування та смерті. Слід уникати помилок у дозуванні, які можуть виникнути через плутанину між концентрацією/дозою (мг) та об’ємом (мл), а також плутанину з ін’єкціями морфіну різних концентрацій при призначенні, відпуску та введенні ін’єкцій морфіну сульфату. Потрібно переконатися, що доза повідомлена та визначена точно.
• Ін’єкції морфіну сульфату повинен призначати лише медичний персонал, який обізнаний щодо застосування опіоїдів та способів зменшення пов’язаних з ними ризиків.
• Застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу, що відповідає індивідуальним цілям лікування пацієнта (див. розділ «Особливості застосування»). Оскільки ризик передозування зростає зі збільшенням доз опіоїдів, титрування до вищих доз ін’єкцій морфіну сульфату слід застосовувати лише для пацієнтів, у яких нижчі дози є недостатньо ефективними та в яких очікувана користь від застосування вищої дози опіоїду явно переважає значні ризики.
• Багато станів гострого болю (наприклад, біль, що виникає при низці хірургічних втручань або гострих ураженнях опорно-рухового апарату) потребують не більше кількох днів застосування опіоїдного анальгетику. Доступні клінічні настанови щодо призначення опіоїдів при деяких станах гострого болю.
• Існує варіабельність дози та тривалості застосування опіоїдного анальгетику, необхідних для адекватного лікування болю, що зумовлено як причиною болю, так і індивідуальними особливостями пацієнта. Режим дозування необхідно розпочинати для кожного пацієнта індивідуально, враховуючи основну причину та інтенсивність болю, попереднє лікування анальгетиками та відповідь на нього, а також фактори ризику звикання, зловживання та неправильного застосування (див. розділ «Особливості застосування»).
• Пригнічення дихання може виникнути в будь-який час під час опіоїдної терапії, особливо на початку лікування та після збільшення дози ін’єкцій морфіну сульфату. Потрібно враховувати цей ризик при виборі початкової дози та при її корекції (див. розділ «Особливості застосування»).
• Морфін необхідно вводити повільно; швидке внутрішньовенне введення може призвести до ригідності грудної клітки.
• Перед введенням слід оглянути ін’єкції морфіну сульфату на наявність сторонніх часток та зміни кольору. Не використовувати, якщо колір потемнішав, якщо він змінився будь-яким іншим чином, або якщо він містить осад.

·         Застосовувати шляхом внутрішньовенних ін’єкцій.

Дорослі

Початкове дозування

Застосовувати найнижчу дозу, необхідну для досягнення адекватного знеболення. Починати лікування з діапазону дозування від 0,1 до 0,2 мг на кілограм маси тіла кожні 4 години внутрішньовенно за необхідності для контролю болю. Вводити ін’єкцію повільно.

Звичайна доза для дорослих становить 10 мг кожні 4 години, якщо необхідно, але може коливатися від 5 мг до 20 мг.

Титрування та підтримуюча терапія

Слід титрувати дозу на основі індивідуальної реакції пацієнта на початкову дозу ін’єкцій морфіну сульфату. Індивідуально титрувати ін’єкції морфіну сульфату до дози, яка забезпечує адекватне знеболення та мінімізує побічні реакції. Постійно оцінювати стан пацієнтів, які отримують ін’єкції морфіну сульфату, для оцінки збереження контролю над болем, ознак та симптомів відміни опіоїдів та інших побічних реакцій, а також для повторної оцінки розвитку залежності, зловживання або неправильного застосування. Якщо після збільшення дози спостерігаються неприйнятні побічні реакції, пов’язані з опіоїдами (включаючи посилення болю після збільшення дози), слід розглянути можливість зменшення дози (див. розділ «Особливості застосування»). Коригувати дозу для досягнення належного балансу між контролем болю та побічними реакціями, пов’язаними з опіоїдами.

Відміна препарату

Коли пацієнт, який через регулярний прийом морфіну сульфату може мати фізичну залежність, більше не потребує терапії ін’єкціями морфіну сульфату, слід поступово зменшувати дозу на 25–50 % кожні 2–4 дні, ретельно спостерігаючи за ознаками та симптомами відміни. Якщо у пацієнта розвиваються ці ознаки або симптоми, збільшити дозу до попереднього рівня та зменшувати її повільніше, збільшуючи інтервал між зменшеннями, зменшуючи величину зміни дози або використовуючи обидва способи. Не припиняти раптово застосування ін’єкцій морфіну сульфату у пацієнта з фізичною залежністю.

Цілі лікування та його припинення

Перед початком лікування Морфіном сульфатом Реакт слід узгодити з пацієнтом стратегію лікування, включаючи тривалість та цілі лікування, а також план завершення лікування, відповідно до протоколу лікування болю. Під час терапії лікарю потрібно підтримувати частий контакт із пацієнтом, щоб оцінити необхідність продовження лікування, розглянути питання про припинення лікування та, за необхідності, скоригувати дози. Коли пацієнт більше не потребує терапії Морфіном сульфатом Реакт, може бути доцільно поступово зменшувати дозу, для запобігання виникненню симптомів відміни. За відсутності належного контролю болю слід розглянути можливість виникнення гіпералгезії, толерантності та прогресування основного захворювання (див. розділ «Особливості застосування»).

Тривалість лікування

Лікарський засіб Морфіну сульфат Реакт не слід застосовувати довше, ніж це необхідно.

Пацієнти літнього віку

Фармакодинамічні ефекти морфіну у пацієнтів літнього віку є більш варіабельними, ніж у молодших пацієнтів. У пацієнтів літнього віку спостерігається значна варіабельність ефективної початкової дози, швидкості розвитку толерантності, а також частоти та інтенсивності пов’язаних побічних ефектів при збільшенні дози. Початково пацієнти літнього віку (віком від 65 років) можуть мати підвищену чутливість до морфіну. Загалом, слід дотримуватися обережності при виборі дози для пацієнта літнього віку; зазвичай починають з нижньої межі діапазону дозування, враховуючи більшу частоту зниження функції печінки, нирок або серця, а також супутні захворювання або іншу медикаментозну терапію.

Пригнічення дихання є основним ризиком для пацієнтів літнього віку, які отримують лікування опіоїдами. Це зазвичай спостерігалося після введення великих початкових доз пацієнтам, які не були толерантними до опіоїдів, або при одночасному застосуванні опіоїдів з іншими препаратами, що пригнічують дихання. Титрувати дозу ін’єкцій морфіну сульфату слід повільно у пацієнтів літнього віку та ретельно контролювати ознаки пригнічення ЦНС та дихання.

Відомо, що морфін значною мірою виводиться нирками, і ризик побічних реакцій на цей препарат може бути вищим у пацієнтів з порушеннями функції нирок. Оскільки пацієнти літнього віку більш схильні до зниження функції нирок, слід бути обережними при виборі дози, і може бути корисним моніторинг функції нирок.

Порушення функції нирок або печінки

Повідомляється, що фармакокінетика морфіну змінюється у пацієнтів із нирковою недостатністю і значно змінюється у пацієнтів із цирозом печінки. Потрібно розпочинати лікування цих пацієнтів з нижчої, ніж звичайна, дози ін’єкцій морфіну сульфату та повільно титрувати дозу, одночасно контролюючи ознаки пригнічення дихання, седації та артеріальної гіпотензії (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Діти.

Безпека та ефективність ін’єкцій морфіну сульфату у дітей віком до 18 років не встановлені.

Передозування.

Симптоми. Гостре передозування морфіном сульфату може проявлятися пригніченням дихання, сонливістю, що прогресує до ступору або коми, в’ялістю скелетних м’язів, холодною та липкою шкірою, звуженими зіницями, а в деяких випадках – набряком легень, брадикардією, артеріальною гіпотензією, гіпоглікемією, частковою або повною обструкцією дихальних шляхів, атиповим хропінням та смертю. Виражений мідріаз, а не міоз, може спостерігатися при гіпоксії у випадках передозування (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Лікування. Пріоритетними є відновлення прохідності та захисту дихальних шляхів та проведення  за необхідності штучної або контрольованої вентиляції легень. Застосовувати підтримуючі заходи (включаючи кисень та вазопресори) для лікування циркуляторного шоку та набряку легень за показаннями. Зупинка серця або аритмії потребують розширених заходів підтримки життєдіяльності.

Антагоністи опіоїдів, такі як налоксон, є специфічними антидотами при пригніченні дихання внаслідок передозування опіоїдами. При клінічно значущому пригніченні дихання або кровообігу внаслідок передозування морфіну необхідно ввести антагоніст опіоїдів.

Оскільки очікувана тривалість дії антагоніста опіоїдів буде меншою, ніж тривалість дії морфіну сульфату, необхідний ретельний нагляд за пацієнтом до надійного відновлення спонтанного дихання. Якщо реакція на антагоніст опіоїдів є субоптимальною або лише короткочасною, необхідно ввести додаткову дозу антагоніста відповідно до інструкції із застосування препарату.

У особи з фізичною залежністю від опіоїдів введення рекомендованої дози антагоніста спровокує гострий синдром відміни. Тяжкість симптомів відміни залежатиме від ступеня фізичної залежності та введеної дози антагоніста. Якщо прийнято рішення лікувати серйозне пригнічення дихання у пацієнта з фізичною залежністю, введення антагоніста слід починати обережно та шляхом титрування з використанням менших, ніж зазвичай, доз антагоніста.

Побічні реакції.

Наступні серйозні побічні реакції описані більш детально в розділі «Особливості застосування»:

• Залежність, зловживання та неправильне застосування. Повторне вживання морфіну сульфату може призвести до лікарської залежності, навіть у терапевтичних дозах. Ризик розвитку лікарської залежності може варіюватися залежно від індивідуальних факторів ризику пацієнта, дозування та тривалості лікування опіоїдами.
• Небезпечне для життя пригнічення дихання.
• Взаємодії з бензодіазепінами або іншими депресантами ЦНС.
• Неонатальний синдром відміни опіоїдів.
• Серцево-судинна нестабільність.
• Опіоїд-індукована гіпералгезія та алодинія.
• Недостатність надниркових залоз.
• Тяжка артеріальна гіпотензія.
• Побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту.
• Судоми.
• Синдром відміни.

Наступні побічні реакції, пов’язані із застосуванням морфіну, були ідентифіковані в клінічних дослідженнях або постмаркетингових звітах. Оскільки про деякі з цих реакцій повідомлялося добровільно від невизначеної кількості популяції, не завжди можливо достовірно оцінити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням препарату.

Серйозні побічні реакції, пов’язані з ін’єкціями морфіну сульфату, включали пригнічення дихання, апное, синдром центрального апное сну та, з меншою частотою, – пригнічення кровообігу, зупинку дихання, шок та зупинку серця. Рідко повідомлялося про анафілактоїдні реакції при внутрішньовенному введенні морфіну або інших фенантренових алкалоїдів опію.

Найчастіше спостерігалися такі побічні реакції, як седація, легке запаморочення, запаморочення, нудота, блювання, запор та підвищена пітливість.

Інші можливі побічні реакції включали:

Центральна нервова система – ейфорія, дисфорія, слабкість, головний біль, збудження, тремор, некоординовані м’язові рухи, порушення зору, транзиторні галюцинації та дезорієнтація. Повідомлялося про випадки гіпералгезії та алодинії при застосуванні опіоїдної терапії будь-якої тривалості (див. розділ «Особливості застосування»).

Шлунково-кишковий тракт та гепатобіліарна система – запор, спазм жовчовивідних шляхів, панкреатит, спазм сфінктера Одді.

Серцево-судинна система – тахікардія, брадикардія, відчуття серцебиття, непритомність, синкопе та ортостатична гіпотензія.

Сечостатева система – олігурія та затримка сечі; повідомлялося про антидіуретичний ефект.

З боку шкіри, підшкірної клітковини та імунної системи – свербіж, кропив’янка та висипання на шкірі, гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП). Повідомлялося про анафілактоїдні реакції та випадки анафілаксії після внутрішньовенного введення, що пов’язують з інгредієнтами препарату.

Інші – опіоїд-індуковане вивільнення гістаміну може бути причиною почервоніння обличчя, підвищеної пітливості та свербежу, що часто спостерігаються при застосуванні цих препаратів. Пухирі та кропив’янка в місці ін’єкції, ймовірно, також пов’язані з вивільненням гістаміну. Про місцеве подразнення тканин, біль та ущільнення повідомлялося після повторних підшкірних ін’єкцій. Морфін може змінювати терморегуляцію у схильних до цього осіб та пригнічувати кашльовий рефлекс. Випадки гіпоглікемії були зареєстровані у пацієнтів, які приймали опіоїди. Більшість повідомлень стосувалися пацієнтів з принаймні одним фактором ризику (наприклад, цукровий діабет).

Серотоніновий синдром – випадки серотонінового синдрому, потенційно небезпечного для життя стану, були зареєстровані у разі одночасного застосування опіоїдів із серотонінергічними препаратами.

Ендокринна система – випадки недостатності надниркових залоз були зареєстровані при застосуванні опіоїдів, частіше після більш ніж одного місяця застосування. При тривалому застосуванні опіоїдів також спостерігався дефіцит андрогенів (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Особливості застосування»).

Повідомлення про випадки побічних реакцій.

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в темному сухому місці при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Солі морфіну чутливі до змін рН, і морфін може випадати в осад із розчину в лужному середовищі. Сполуки, несумісні з солями морфіну, включають амінофілін і натрієві солі барбітуратів і фенітоїну. Інші несумісності, пов’язані з окремими препаратами, включали ацикловір натрію, доксорубіцин, фторурацил, фуросемід, гепарин натрію, петидину гідрохлорид, прометазину гідрохлорид і тетрацикліни.

Продемонстровано фізико-хімічну несумісність (утворення осаду) між розчинами морфіну сульфату та 5-фторурацилу.

Упаковка.

По 1 мл в ампулі, по 5 ампул у пластиковому лотку, по 1 або 2 лотка у картонній пачці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Белко Фарма.

Belco Pharma.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

515, Модерн Індастріал Естейт, Бахадургарх – 124507, (Гарʼяна), Індія.

515, Modern Industrial Estate, Bahadurgarh – 124507 Haryana, India.

Заявник.

ТОВ «РЕАКТФАРМ».

Місцезнаходження заявника.

Україна, 01133, місто Київ, вул. Коновальця Євгена, будинок 36Д, офіс 42.